Розділ 28

Святковий зал був наповнений шумом, там було багато незнайомих для Аліни людей. Всі були чудово одягненими та виглядали презентабельно. Та коли Ігор з Аліною завітали до приміщення, до Ігоря в ту ж мить почали підходити люди. Гості вітали їх, Ігор знайомив її зі своїми друзями та колегами. Почуваючи себе не в своїй тарілці, Аліна хитала головою в знак привітання, було дещо не по собі.

Марина і Сергій зникли з поля зору, розчинившись серед гостей. Аліна оберталася на всі боки, намагаючись знайти подругу поглядом. Помітила її у іншому кінці залу і заспокійливо видихнула. Марина весело посміхалася та розмовляла із якоюсь жінкою. Аліна підняла брови: і як Марині так швидко вдається завести розмову із незнайомцями?

Знову обернувшись, Аліна завмерла – Ігоря не було поряд. Ну, чудово! Тепер вона загубила ще й його!

Молоді офіціанти підходили до неї пропонуючи келихи із шампанським, але Аліна ввічливо відмовлялася. Декілька раз, її так і поривало схопити келиха та осушити його повністю та все ж, вирішила стримуватись.

Проходячись по залу, вона посміхалася кожному хто посміхався їй.

Зал був прикрашений квітами, які навіть звисали зі стелі. Вона підняла голову та поглянула на масивну люстру, камінці якої, ніби коштовності переливалися у світлі.

- Аліно, - покликали позаду і вона обернулася.

Ігор стояв поряд, посміхаючись. Поглянувши на двох людей, що стояли біля нього, вона завмерла в нерішучості. Це були його батьки.

- Познайомся – це моя мама – Ангеліна, а це – Олександр, мій тато, - мовив Ігор, поглянувши на них.

У Аліни в горлі застряг великий ком, вона лише мовчки хитнула головою, та видавила із себе вимушену посмішку.

- Господи Ігоре, це і є твоя обраниця? – Усміхнено сплеснула руками Ангеліна і підскочивши до Аліни, обійняла її. – Ігор розповідав, що ти дуже гарна, але я чесно кажучи сумнівалася, - розсміялася вона. – Ти дуже багато для нього значиш.

- Ємм… - Аліна завагавшись, кинула погляд на Ігоря. – Зрозуміло… Він також для мене особливий, - Аліна посміхнулася, розслабитися ніяк не виходило. – Я дуже рада з вами познайомитися.

- Це у нас взаємно, - мовив батько Ігоря і підійшовши, теж обняв дівчину. – Ти не повинна соромитися, сором тобі не личить, - жартівливо мовив він і вони розсміялися, всі троє крім Аліни. Їй ці слова смішними не здавалися.

Матір Ігоря виглядала типовою аристократкою. Строге лице, гордовитий вираз на обличчі. Аліну сильно дивував той факт, що ця жінка взагалі уміла посміхатися, її лик здавався фарфоровою, нерухомою маскою.

Його батько навпаки, випромінював веселощі, смішинки в його сірих очах так і поблискували. Аліна зробила вивід, що Олександр життєрадісний оптиміст. Десь в глибині його душі, досі живе веселий підліток, готовий на різні авантюри.

- Ти працюєш офіціанткою, так? – Запитала Ангеліна.

Алін завмерла.

- Ну… Я…

- Ігор розповів нам що ти навчаєшся в університеті та працюєш, - продовжила вона. – Тобі немає чого соромитися. У свій час я звичайно не працювала в подібній сфері, але теж було в планах зайнятися чимось подібним.

- Справді? – Здивовано запитала Аліна.

- Я не дозволив їй працювати офіціанткою, - заговорив Олександр. – Ким завгодно, але не офіціанткою.

Брови Аліни піднялися вгору від ніяковості.

- Я теж не вважаю таку роботу гідною, але коли потрібні гроші, то чому б і ні, - мовила Аліна.

- Ти абсолютно права, - широко посміхнувся Олександр.

- Вибачте, я поговорю із вашим сином на одинці? Лише декілька хвилин, - Аліна підхопила Ігоря дід руку і відвела в сторону. – Ти що розповів їм про мене геть усе? – Запитала вона.

- Аліно, я вважаю, що між нами не повинно бути таємниць та недомовок. Правда завжди краща за брехню.

- Мені тепер соромно перед ними, - Аліна почала нервувати і Ігор обійняв її.

- Не треба, все добре. Ти сподобалася моїм батькам, а це саме головне.

- А як би не сподобалася то що? У будь-якому випадку, мені не з ними жити, - мовила вона і Ігор згідно кивнув.

Повернувшись назад, Аліна продовжила спілкуватися із ними. Знайомство пройшло добре, але відчуття полегшення не наступало взагалі. Аліна знову пошукала поглядом подругу та не знайшла. Батьки Ігоря були дуже привітними, вони за короткий час встигли розповісти їй навіть за його дитинство та підлітковий вік. Аліна захоплено ловила кожне слово та іноді сміялася. Прийшлося розповідати і про себе та давати відповіді на їхні запитання. Як виявилося: матір Ігоря ніколи не була в селі, як і його батько. Вони типові жителі міста, які про села лише чули від інших.

Ігор знову десь зник, залишивши Аліну з Олександром та Ангеліною. Пальці дівчини ще тремтіли, але вже не так сильно. Вона заспокоювалася.

- Прошу віх уваги! – Донісся гучний голос Ігоря і Аліна та інші гості повернулися у його бік.

- Що він робить? – Пошепки запитала вона у Ангеліни.

- Аби ж я знала, дорогенька, - відповіла вона і посміхаючись продовжила дивитися на свого сина.