Розділ 22

- Я не хочу туди йти, - протестуючи мовила вона, вивільняючи свою руку. – Давай поговоримо тут.

Ігор засунув руки до кишень штанів і глибоко вдихнув:

- Ми уже приїхали, пізно відступатися назад.

- Якщо ми не в середині, значить іще не пізно, - тихо мовила Аліна і всілася прямо на бордюр, підтягла до себе коліна і обійняла їх. – Я не знаю тебе. Не знаю хто ти. Той Ігор із яким я познайомилась, виглядав по іншому. Ти – просто незнайомець для мене.

- Я не незнайомець, Аліно. Не кажи дурниць, - він присів поряд із нею і попробував зазирнути у очі, але Аліна відвернулася. Тоді Ігор простягнув свою руку і доторкнувся до її щоки, Аліна відсторонила голову у бік, щоб його пальці не торкалися її. Видихнувши, Ігор забрав руку.

- Хто ти? Який ти насправді? – Нарешті, Аліна поглянула на нього.

- Перед тобою я справжній, як ніколи, - мовив він.

- Я звикла до тебе того, яким ти був раніше, а не який зараз. Чесно кажучи, мені некомфортно поруч із тобою. Я відчуваю себе не на своєму місці.

- Ти звикнеш. Дозволь все тобі пояснити. Я розумію, що це шок для тебе, але у мене були свої причини так поводити себе, повір, - сказавши, він піднявся на ноги і подав їй руку.

Декілька секунд, Аліна просто дивилася у простір перед собою, потім перевела погляд на долоню Ігора і знову довго дивилася на його руку.

- Сміливіше, я не кусаюсь, - посміхнувся він.

Аліна підвелась на ноги, але без його допомоги. Обтрусивши джинси, поглянула на ресторан і повільно попрямувала до входу. Ігор йшов поряд.

Коли вони зайшли до ресторану, їх із привітною посмішкою зустріла менеджер закладу і провела до їхнього столику у віп-кімнаті. Ідучи по залу, Аліна ловила на собі різні погляди відвідувачів і навіть спиною відчувала, як у ній свердлять дірки їхні очі. Долоня Ігора лежала на її поясниці, Аліна відчувала її тепло. Але тільки опинившись подалі від надоїдливих людей, вона змогла трішки розслабитися.

На столі було безліч різних блюд і червоне вино, напевно, дуже дороге. Дивлячись на різномаїття кулінарних шедеврів, Аліна копирсалася виделкою у своїй тарілці – їй шматок в горло не ліз. Нарешті, вона здалася і відклавши прибор у бік, поглянула на Ігора.

- Я уважно слухаю тебе, - вона склала руки на своїх колінах.

- У моєму житті, було безліч жінок… - Почав він.

- Хто б сумнівався, - осудливо мовила Аліна і замовкла, даючи Ігорю змогу продовжити.

- Все своє життя, я шукаю ту жінку, яка покохає мене, а не мої гроші. Але ці пошуки ніколи не закінчувалися вдало. Я постійно дивився на своїх батьків у яких все було добре, по-справжньому. Їхні почуття були щирими і вони не згасали навіть через роки. Я хотів того ж самого, що і у них. Знайти ту із якою проведу все життя в щирих почуттях, і гроші тут будуть ні при чому.

- На світі є дуже багато порядних жінок. Можливо ти просто погано шукав, - Аліна взяла келих із вином і зробивши невеликий ковток, відставила його в сторону.

- Каріна. Моя колишня, яка підходила до нас. Я говорю тобі за неї тому що ти її побачила. Вона раніше була такою, як ти: тихою, сором’язливою – дівчина із села.

- Справді? – Здивувалася Аліна. – Ніколи б не сказала, що вона жила в селі.

- Вона клялася й божилася у своєму коханні до мене. І їй добре вдавалося водити мене за носа, я майже повірив у її щирість, але швидко опанував себе і зрозумів, що до чого. Вона любила мої гроші, мої зв’язки, владу, що я маю, усе тому подібне, але тільки не мене самого. Врешті-решт, я покинув її, а вона і страждати довго не стала, - швидко знайшла собі іншого, подібного мені дурника, який віддав їй свого гаманця і банківську картку.

Аліна мовчки слухала, але його слова зовсім не викликали у неї якісь особливі відчуття: жалість до нього чи біль.

- Зі мною так завжди було, - продовжив він. – До того самого моменту, як я зустрів тебе.

- І що в мені такого особливого? Чим я так сильно пройняла тебе?

- Справжністю, - відповів він. – Не знаю, як це пояснити, але я відчув, що ти та сама і тоді мені в голову прийшла одна ідея – перевірити тебе.

- Чудово! – Сплеснула руками вона. – Значить, он як! Перед іншими ти поставав у своєму справжньому обліку, а зі мною вирішив погратися? Просто прекрасно! Мені пощастило стати твоєю першою піддослідною мишкою!

- Я розумію…

- Ні! – Вигукнула вона. – Не розумієш! Я довіряла тобі, а ти – ніколи не довіряв мені. Все, що ти мені говорив про те, що кохаєш мене, про свої почуття – це правда, чи тільки перевірка на мою реакцію?

- Правда. Я кохаю тебе, - він поклав лікті на стіл. – Мені стало цікаво, чи зможеш ти покохати такого, як я: чоловіка без даху над головою, без грошей. І взагалі, чи цікавить тебе багатство. З кожним днем, я розумів, що ти дійсно коштуєш мого часу. Чесно, я готовий проміняти сотні, тисячі різних жінок тільки на одну тебе. Ти стала самим важливим у моєму житті і я справді радий, що знайшов тебе. Ти справді, робиш, мене щасливим. Я впевнений у тому, що ні одна б інша жінка, яку б я не вибрав, - не пройшла б цю перевірку.  

- Мені не приємно, що ти так зі мною вчинив, - Аліна відкинулась на спинку стільця і склала руки на грудях. – Ти, навіть, не уявляєш настільки! Я що, по-твоєму схожа на ту, якій потрібні тільки гроші? Аби я гналася тільки за багатством, то давно б уже була заміжньою за якимось бізнесменом, і не витрачала б час на остогидлу роботу, від якої мене просто верне. Хіба ти не міг зразу цього зрозуміти?