Розділ 21

Ігор спустився сходами на перший поверх і попрямував до вхідних дверей. На вулиці вже майже стемніло, садові ліхтарі освітлювали двір. Чорний, глянцевий мерседес чекав на Ігоря біля воріт. Андрій відчинив дверцята, щоб Ігор міг сісти до салону. Розташувавшись на чорних диванах, він потяг носом повітря. В салоні пахло хвоєю, Андрій завжди купує тільки такий ароматизатор для машини.

Сівши за кермо, водій завів машину. Високі ворота почали повільно відчинятися і коли вони закінчили свій рух, Андрій виїхав із двору.

***

Аліна дістала із шафи фіолетового светра та світлі джинси. На ноги взула кросівки білого кольору і покрутилася перед дзеркалом. Задоволено кивнула, побачивши як саме вона виглядає зі сторони.

Підійшовши до дзеркала, зав’язала волосся у високий кінський хвіст. Фарбуватися якось особливо не стала, тільки підфарбувала брасматиком вії та мазнула безколірним блиском по губах. Ще раз оглянувши себе у дзеркалі, осмикнула светра та вийшла із кімнати.

Марина продовжувала сміятися над серіалом, не звертаючи увагу на застрягшу у дверях Аліну.

- Марино, я відлучусь ненадовго. Ігор хоче поговорити зі мною.

- Добре, іди, - не відриваючи погляду від монітора, мовила вона.

- Ти не ображаєшся на мене? – Аліна схилилася на одвірок і схопила його пальцями.

- Звичайно ж ні. Це ваша справа.

- Надіюся, що я скоро повернусь, - мовила Аліна, але Марина нічого не відповіла.

Аліна ще декілька хвилин дивилася на подругу, яка сиділа в повній темряві, освітлена тільки світлом ноутбука і пішла в коридор. Зачинивши двері, вона спустилася на перший поверх і вийшла на вулицю. Біля під’їзду на лавочках сиділи бабульки та про щось гучно розмовляли. Аліна закотила очі і привітавшись із літніми сусідками, пішла до міста призначення. Почалося тепло і бабусі тут, як тут. Знову будуть усіх обговорювати, хто на їхню думку, не правильно дихає.

На світлофорі, Аліна зупинилася, чекаючи коли загориться потрібний колір. Засяяв зелений і вона поспішила на іншу сторону вулиці через дорогу.

Біля магазину абсолютно нікого не було, тільки стояв чорний автомобіль із тонованими вікнами.

Зупинившись поруч із «Фіалкою», Аліна стала чекати на Ігоря. А сам Ігор схоже запізнювався. Озираючись у різні боки, вона розуміла, що його і на горизонті ще не видно. І чого було так рано пертися сюди? Поглянувши на мобільний, зрозуміла, що вона прийшла вчасно, годинник показував майже восьму годину вечора.

Двері чорного автомобіля відкрилися і перше на що Аліна звернула увагу, - була чорна чоловіча туфля, далі чорна штанина. Її погляд мимоволі повільно підіймався вгору, вона бачила, як чоловік виходить із машини і щось дістає із салону. Тепер очі Аліни піймали букет білих троянд.

«Які шикарні квіти, - подумалось їй. – Якійсь дівчині пощастило».

Аліна відірвала погляд від троянд і помітила білу сорочку під чорним піджаком. Очі самі по собі піднялися до його обличча і завмерли… Риси лиця чоловіка, збентежили її, вона так і завмерла з відкритим ротом.

Чоловік посміхався.

Аліна, ніби в тумані бачила його чарівну посмішку, таку знайому посмішку. Закривши рота, вона нервово ковтнула слину, чомусь в куточках очей з’явились сльози і вона швидко закліпала очима, проганяючи їх.

- І… - Вона запнулася не в змозі вимовити його ім’я. – Ігоре? – Запитала трішки рішуче.

Його посмішка стала ширша.

- Привіт, - тихо мовив він. – Червоних троян не було, тому я взяв тобі білі, думав сподобаються, - він повільно рушив з місця і підійшовши до неї, віддав букет.

Аліна взяла квіти в руки, але нічого сказати не змогла, - горло здавив зрадливий спазм.

- Дякую, - нарешті мовила вона. – Я… Не розумію. Що це значить? – Вона махнула рукою у його бік, натякаючи на зовнішній вигляд. – Як це розуміти, Ігоре?

- Саме про це я і хочу з тобою поговорити. Давай ми сядемо у авто і поїдемо в одне місце, де і зможемо спокійно про все розмовляти, - запропонував він.

Аліна протестуючи хитнула головою але відповіла: «Давай».

Сівши до салону, вона ніяково обхопила себе руками, боячись поворухнутися. Водій авто, обернувся і привітно посміхнувшись, привітався із нею. Вона, тільки хитнула йому головою і схилилася на спинку дивана. Ігор зачинивши за нею дверцята, обійшов машину та сів з іншої сторони, поряд із нею.

Аліна відчувала жах, вона не знала, як саме себе поводити і що взагалі тут робить. Їй було страшно поглянути на Ігоря. Дівчина взагалі нічого не могла зрозуміти.

Вона була сильно напруженою і чомусь почувалася зрадженою. Опустивши руки до колін, обхопила пальцями букет білих троянд і сильно стиснула, ніби хотіла заїхати ним Ігореві по обличчу і негайно покинути автомобіля.

- Куди ми їдемо? – Запитала тихо.

Ігор не зводив із неї замріяного погляду. Піднявши руку, він доторкнувся пальцями до її щоки і повів по вилиці вниз. Аліна дещо напружилася, але швидко розслабилася. Вона чітко усвідомила слова Каріни. Аліна і справді не знала Ігоря. Хто саме цей чоловік? Що йому потрібно від неї? Микита весь час намагався достукатися до неї, а вона зациклилася на своєму і не бажала нікого слухати.