Розділ 19

На вулиці був сонячний день, тепло весни вже добре прогріло землю, а на деревах почали з’являтися перші бруньки. Хотілося просто вийти на вулицю та податися у незнайомому напрямку на прогулянку, і відкинути всі погані думки подалі. Але Аліна спостерігала за яскравим, сліпучим сонячним світлом тільки з вікна «Оазису».

Марина сьогодні вийшла на роботу і поводила себе, як завжди. Здавалося, що вона нікуди і не зникала. Подруга була усміхненою та привітною з клієнтами, але в очах все рівно стояв сум. Вона так і не зізналася Аліні, що з нею сталося та де вона була.

- Ти працювати збираєшся, чи будеш стирчати біля вікна цілий день? – Почувся позаду осудливий голос Марини і Аліна обернулася. – Вадим приготував твоє замовлення, можеш віднести його відвідувачам.

- Так, так, - Аліна дещо зам’ялася. – Вже іду, - вона попрямувала у бік кухні, але Марина піймала її за ліктя.

- Ти чимось стурбована. Все добре? Тільки не говори, що у тебе проблеми з коханим! Якщо це так, то я не хочу цього чути, - насупилася Марина.

- У нас все добре, - мовила Аліна, обережно вивільняючи свою руку. – Просто… - Не договоривши, вона подалась геть.

На кухні було дуже жарко, наче в розжареній печі. Кондиціонери працювали на всю, але від таких екстремальних температур можна було лише застуду підхопити.

- Твоє замовлення вже інієм покрилося, клієнти будуть невдоволені, - прогундів Вадим від плити, де жарились на сковороді апетитні шматки риби.

- Знаю. Ти можеш розігріти? – Аліна поглянула в тарілки із жареною телятиною. – Не хочу чути хвилю ненависті у свою адресу.

- Звичайно, - Вадим забрав замовлення і сунув до мікрохвильової печі.

- Салат із море продуктів готовий? – Марина підійшла до стійки.

- Саме закінчую готувати. Залишилось декілька штрихів, - Вадим додав до салату декілька королівських креветок і потравив перед Мариною. – Все. Можеш забирати.

На кухню залетіла іще одна із колег Аліни, вигляд у дівчини був невдоволений.

- Мене ніколи більше не буде дивувати той факт, чому у цей ресторан приймають тільки молоденьких дівчат! – З викликом мовила вона. – Чоловіки тут, зовсім не знають меж! Один із моїх клієнтів вщипнув мене за сідницю!

- А ти що хотіла? – Запитала Марина. – А саме паршиве те, що ти і слова не маєш права їм сказати в знак протесту!

- Це точно! – Погодилась дівчина.

- Аліно, можеш забирати, - Вадим поставив перед нею замовлення.

Обережно тримаючи піднос із дорогими блюдами, Аліна вийшла до зали і попрямувала до свого стола. Побажавши приємного апетиту відвідувачам, повернулася щоб піти знову до кухні, але її зупинили.

- Привіт! – Почула вона жіночий голос за спиною.

Аліна завмерла і повільно повернулася. Перед нею стояла Каріна у свій своїй красі.

- Так? – Здивувалася Аліна ледве не впустивши додолу підноса.

- Ти тут працюєш? – Вигнула брови Каріна. – Не думала, що ми з тобою ось так зустрінемося, принаймні так швидко. Земля і справді кругла.

- Ти мене переслідуєш? – Обережно запитала Аліна і жінка посміхнулася.

- По-твоєму, я схожа на ту, яка може займатися сталкерством? Якщо так, то ти зовсім мене недооцінюєш, - не приховуючи свою образу, мовила вона.

- Я тебе взагалі не знаю. Для того, аби у мене скалася хочь аби яке враження про тебе, нам для початку необхідно познайомитись і поговорити, - Аліна відкинула прядку волосся із обличча і гордовито задрала носа. Перспектива розмови із колишньою свого хлопця не викликала у ній особливої насолоди. – Що ти взагалі тут забула?

- Я прийшла сюди зі своїм чоловіком і надіюсь, що нас добре обслужать, - з усмішкою мовила вона.

- Добре. А за яким саме столиком ви сіли? – Запитала Аліна.

- За одинадцятим.

- Це не мій столик, - з полегшенням вимовила вона, але не показала цього виглядом. – Моя колега зараз до вас прийде.

- Як тобі вдалося його заполучити? – Питання Каріни збентежило її.

- Ми зустрілися випадково, закохалися і тепер разом, - знизала вона плечима. – Тільки не говори, що ти ревнуєш.

- Ревнощі? – Щиро здивувалася Каріна. – Нічого подібно. Як добре ти його знаєш?

- Дуже добре. Ми про все розмовляємо…

- Значить ти і справді нічого не знаєш, - констатувала Каріна, схиливши голову на один бік. Вона уважно, від кінчиків пальців і до самої маківки оглянула Аліну.

- Що ти маєш на увазі? – Не зрозуміла Аліна.

- Те… Що ти взагалі його не знаєш. Ви не знайомі.

- Чому ти так говориш? – Аліна починала злитися, сильніше стискаючи підноса руками.

Раптом, до них підскочив Микита. Його обличча розчервонілося, а на лобі виступили краплини рясного поту. Аліна зрозуміла, що він біг сюди.

- Аліно, можна з тобою поговорити? – Вимовив він, перевівши подих.

- Емм… - Аліна поглянула на Каріну, а та посміхнулася.