Розділ 16

- Що з тобою? – Аліна трішки відсторонилася та повернулася до нього. – Все добре?

- Не сумнівайся в цьому, - посміхнувся він. – Я впевнений, що Марина повернеться і без втручання поліції. Навіщо піднімати шум без причини? Кажу тобі, що вона десь веселиться, а подзвонити тобі, совісті не вистачає, тому що її в неї немає!

- Можливо і так, але я все одно повинна повідомити про її зникнення, - Аліна знову схилилася на його груди, тісніше притиснувшись до нього.

Наступного ранку, Аліна прокинулась о десятій годині. Сьогодні був день суботи і в універ не було треба йти. Довгоочікуваний вихідний, як на навчанні, так і на роботі. Відкинувши ковдру у бік, вона помчала до кімнати Марини, але там знову було пусто.

Ігор не залишився ночувати в неї, тому Аліна прокинувшись на самоті, бродила по квартирі з чашкою гарячого какао та періодично поглядала у вікно. Що вона хотіла том побачити, вона і сама не знала. Та все ж надіялась, що помітить, як Марина буде йти до їхнього під’їзду.

В двері подзвонили.

Аліна завмерла на місці, тримаючи в руках пекельно гарячу чашку, іще трішки і на долонях залишаться опіки. Швидко поставивши паруючу чашку на журнальний столик, вона поспішила відкрити двері.

- Хто там? – Запитала, але ніхто не відповів. Тоді, Аліна поглянула у вічко – пусто.

Повернувши ключа в замку, дівчина відчинила двері та вийшла з квартири. Опираючись спиною об стіну біля дверей та втупивши погляд в підлогу, поряд стояла Марина.

- О Господи! – Вигукнула Аліна та підскочивши до подруги, міцно стиснула ту в своїх обіймах. – Де ти була? Я страшенно хвилювалася!

Марина мовчки підняла своє обличча і на Аліну поглянули ніби мертві очі подруги. Аліна перелякалася. Вона зрозуміла: щоб там не трапилось із Мариною – вона точно не веселилася.

Під очима у подруги були темні, майже чорні кола, її обличча було блідим та осунулось. На щоках розмазалася косметика. Марина плакала, але зараз її лице було сухим.  

- Дай мені дорогу, - мовила хриплим голосом Марина та відсторонившись, обійшла Аліну стороно і зайшла до квартири. Її кроки були повільними та невпевненими. Притримуючись рукою за одвірок, вона зайшла до середини.

Аліна поспішила за нею та мовила, зачиняючи за собою двері:

- Що з тобою трапилося? Я вже думала звертатися в поліцію?

- Як бачиш, я вже повернулася, - байдужим тоном відповіла Марина. – Чесно кажучи, сподівалася, що ти будеш вдома і мені не доведеться стриміти під дверима власної квартири, чекаючи твого повернення. Хочу прийняти ванну, - Марина поплелася до ванної кімнати та відчинила двері.

- Куди ти зникла? Я дуже щаслива, що ти нарешті вдома, але я потребую пояснень, - Аліна заступила їй дорогу.

- Розмова… - Марина наче куштувала це слово на смак. – Останнє, що мені зараз потрібно.

- Може, тобі, щось потрібно? Ти тільки скажи, - швидко мовила Аліна, круглими очима вдивляючись в обличча подруги.

- Просто залиш мене в спокої. Більше мені нічого не потрібно, - Марина прослизнула до ванної та щільно зачинила за собою двері.

Доки подруга приймала водяні процедури, Аліна не знаходила собі місця. Нарешті, Марина вийшла з кімнати, одягнута в білий, довгий халат.

- Я зроблю тобі чаю, - запропонувала Аліна та швидко додала: - Якщо хочеш!

Марина невизначено повела плечем та сіла за кухонний стіл і поклала руки перед собою. Вона весь час перебирала своїми пальцями і Аліна помітила, що подруга нервує.

- Ти розповіси мені де ти була та, що з тобою сталося? – Невпевнено запитала Аліна, ставлячи перед нею чашку з гарячим напоєм.

- Я вдома. Хіба цього не достатньо? – Марина поглянула прямо у вічі Аліни та відвернулася у бік. – Дякую, що хвилювалася, але все добре і давай…просто облишимо цю розмову.

- Я бачу, що в тебе все добре, - цинічно мовила Аліна. – Ти сама на себе не схожа! Це не ти!

- А хто я по твоєму? – Марина підняла очі на подругу. Її руки раптово затряслись і вона поставила чашку на стіл.

Аліна зрозуміла, що Марина дуже ослабла, чашка з чаєм для неї дуже важка, але нічого не стала про це говорити.

- Добре, як скажеш, - видихнула Аліна. – Але якщо ти все таки наважишся підняти цю тему – я завжди тебе вислухаю.

Марина нічого не відповіла.

- На роботі запитували про тебе, - мовила Аліна.

- Робота… - Слабко посміхнулась Марина куточком губи.

Всі вихідні вона провела в своїй кімнаті, навіть поїсти не виходила. Розмови з нею були дуже короткими. Подруга не хотіла бачити Аліну та уникала будь-яких запитань.

В понеділок Аліна постукала до неї в кімнату.

- Марино, я іду в універ! – Тиша, ніхто не відповів. Відвернувшись від дверей та попрямувавши до коридору, Аліна почула звук дверей та обернулася. Марина вийшла з кімнати.

- Успіхів у навчанні, - коротко мовила вона і пішла до ванної кімнати.

Дні пролітали дуже швидко, а Марина так і поводила себе, ніби знаходиться між нашим світом та іншим. Вона не бажала виходити на контакт з Аліною і така її поведінка, дуже нервувала Аліну.