Розділ 10

Поспішаючи до університету, Аліна зіштовхнулася абсолютно випадково із іншим перехожим, вибачилася та побігла далі. Та що з нею таке? Нерви зовсім нікуди не годилися, а тепер і з уважністю проблеми. На лекції вона встигла вчасно, якщо не зважаючи на те, що думками, вона була десь далеко, поряд із Ігорем.

Микита весь час кидав у її бік, напружені та схвильовані погляди, чим шалено казив. Аліна прямо таки хотіла підійти до нього та дати хорошенько по затилку, щоб перестав дивитися. Та як на зло, сьогодні він сів на інший ряд. Напевне, заздалегідь відчув погрозу від Аліниної персони. Інакше схлопотав би зразу.

Заняття добігали свого кінця, але тягнулися зі швидкістю равлика. З нетерпіння чекаючи довгоочікуваного дзвінка, вона сиділа та гризла нігті, періодично поглядаючи у вікно. Їй було цікаво, чи Ігор уже біля універу?

Продзвенів дзвінок і Аліна стрімголов понеслася на вихід. Та миттєве розчарування огорнуло її наче ковдрою, - Ігоря не було.

- Де ж ти? – Зі сльозами мовила вона сама до себе.

- Ігоря чекаєш? – Вона обернулася та побачила, що Микита стоїть недалеко від неї. На ньому одягнута сіра толстовка, рюкзак через одне плече, а руки він заховав у кишенях.

- Не твоє діло. Іди куди йшов, - попрохала вона, не дивлячись на нього.

- Що з нами трапилося, Аліно? Ми були хорошими друзями. Та з появою Ігоря все пішло під три чорти. Навіщо, він тобі? Ти що закохалась? – Говорив він, допитливо дивлячись на неї. Аліна мовчала як риба, поглядаючи у інший бік.

- Так, я закохалася. Така відповідь тебе влаштовує? – Холодно мовила вона. – Він мені подобається, а я подобаюсь йому. Що в цьому поганого? А тобі, Микито, замість того, щоб допікати мене непотрібними мені балачками, краще б знайшов собі дівчину. Оксана Пасько, із паралельного потоку, точно поклала на тебе око, а ти ходиш і навіть, нічого не помічаєш. Зате, ти помічаєш мене та стараєшся зруйнувати мої відносини з Ігорем. Тебе що, завидки беруть? Чи ти казишся, коли хтось поряд із тобою щасливий?

- Я хвилююсь за тебе, Аліно. Якщо ти думаєш, що я просто так це все роблю, від заздрощів, то ти дуже помиляєшся. Твої внутрішні демони прокинулися із його появою. Ти кричиш та гризешся з усіма кому не лінь. Він погано на тебе впливає і це не тільки я помічаю. З такими темпами, ти лишишся усіх своїх друзів, - тихо говорив він.

- А вони в мене були, ті друзі? – Запитала вона, нарешті поглянувши на нього.

- Я – твій друг, Аліно. Ти завжди можеш на мене розраховувати. В будь якій ситуації, - він говорив правду.

- Микито я… - Не встигла вона договорити, як він підскочивши до неї, кинувся та із жаром поцілував. Аліна почала вириватися, намагаючись відштовхнути хлопця, але він не відпускав її, вхопившись як за рятівний круг.

- Якого біса ти твориш?! – Запитала вона, коли їй вдалося відштовхнути його від себе, витираючи долонею губи. Але він знову зробив те саме. Вона не розуміла, що на нього найшло.

Наступної секунди, її різко смикнули за куртку, так, що вона ледве не впала на спину, а Микиту із силою штовхнули, і він повалився на землю. Що трапилось, Аліна практично не усвідомлювала. І тут, вона побачила чоловіка, який налетів на її одногрупника, - то був Ігор.  Вона не побачила, коли він з’явився, але споглядаючи жахливу картину власними очима, їй захотілось втекти. Ігор лупцював Микиту Кулака та ногами, такої лютої поведінки вона не очікувала від нього. Навколо них, зібрався цілий натовп студентів. Усім було цікаво, чим закінчиться бійка. Аліна спостерігала за тим, як дістається Микиті і нічого не могла вдіяти. А може і не хотіла… Микита повів себе з нею зовсім не так як подобає поводити друзям, він перейшов всі кордони та рамки пристойності.

- Ігоре, зупинись! – Не витримуючи усього цього жаху, викрикнула вона, але він зовсім не чув її, чи робив вигляд, що не чув.

Нарешті зупинившись, він важко дихав від ненависті. Аліна кинулася до Микити, та впала біля того на колінах, він був непритомний.

- Що ти наробив, Ігоре?! – Закричала вона на нього. – Навіщо?!

Без зайвих розмов, він підняв Аліну за комір та потіг за собою, подалі від Микити.

- Якого чорта, Ігоре?! Що на тебе найшло? Відпусти мене негайно, чуєш? – Кричала вона майже на всю вулицю, привертаючи до себе погляди різних людей. Але перехожим було абсолютно все рівно на те, що якийсь чоловік силоміць, веде поряд із собою на смерть перелякану дівчину. – Ігоре, відпусти, благаю, - проскиглила вона, намагаючись звільнитися із його полону, але нічого не виходи, - він держав кріпко. Все, що вона могла, - це не впорядковано матляти руками.

- Ти більше не будеш дружити із цим типом, зрозуміла?! – Гаркнув він, тряхнувши нею, наче мішком. – Я не хочу, щоб ви перетинались, взагалі! Але я не зовсім бовдур та розумію, що під час лекцій тобі буде важко триматися від нього, як най далі. Тому, ти будеш сидіти за будь яким столом, головне, щоб не поряд із ним. А якщо я дізнаюся, що ти не послухалася мене, пеняй на себе! Будеш милуватися на страждання Микити кожного дня і навіть, ночі, якщо забажаєш. Тому не варто намагатися обдурити мене, я можу дізнатися абсолютно все, що забажаю, за лічені хвилини!

- Ти блефуєш, - плачучи говорила вона. Сльози стрімко стікали по щокам до підборіддя, а звідти, розходилися вологими п’ятнами на тканині куртки. – Щоб таке робити, потрібно мати дуже хороші зв’язки, а я не думаю, що вони в тебе є. І якщо я заговорю з Микитою, ти не дізнаєшся. Ти просто намагаєшся мене залякати, от і все.