Розділ 8

- Я вас пам’ятаю. Ви приходили в «Оазис». Це ж ви допитувалися в мене про Аліну. Точно ви. У мене дуже гарна пам’ять на обличча, - швидко заговорила вона.

Ігор пильно дивися на неї, колючим поглядом.

- А ти молодець, запам’ятала, - цинічно мовив він. – І що тепер? Вийдеш на балкон і будеш кричати про це на все місто? – Його голос прозвучав доволі грубо, але Марину це не засмутило.

- А вона знає хто ви? – Марина хитнула головою у бік коридора, де в кімнаті була Аліна.

- Ні, - коротко мовив він.

- Що з вами трапилося? Коли ви встигли збанкрутувати? – Допитувалася вона.

- Хто тобі таке сказав?

- Судячи по тому, що розповідала про вас мені Аліна – ви безхатько, чи це не так? - Примружила вона свої очі. - Чому ви приховуєте від Аліни хто ви такий?

- А ти наче знаєш хто я, - в його голосі прозвучала тиха погроза.

- До «Оазису звичайні люди не приходять, - ціни не дозволяють. Туди приходять або багаті, або бандити. Так до кого мені віднести вас? – Безстрашно мовила вона.

- Я не бандит, раз так бажаєш знати, - крива посмішка з’явилася на його устах.

- Це добре, якщо це правда, - Марина злегка нахилилася до нього. – Ви ж розумієте, що я можу розповісти їй про вас, сказати правду. І от, мені дуже цікаво: як вона відреагує на подібну інформацію?

- Що ти хочеш від мене? Назви ціну, що заткне тобі рота, - серйозно мовив він.

Марина піднялася зі стільця та почала ходити по кухні туди-сюди. На лобі у неї залягла глибока зморшка – вона була в роздумах.

- Думай швидше, Аліна може в будь-яку хвилину повернутися, - низьким голосом сказав він, не зводячи з неї очей.

- Десять тисяч гривень… Ні, краще двадцять, - шалено промовила вона.

- Я дам тобі тридцять і ти заткнешся навіки, зрозуміла? – Погрозливо кинув він.

- Добре. Я згодна, - задоволено сказала вона, на її обличчі промайнула майже королівська велич. – З вами приємно вести справи, Ігоре…

- Олександровичу, - допоміг він.

- Ігоре Олександровичу. Так… Коли я отримаю свої гроші за цінне мовчання?

- Завтра о дванадцятій годині. Ти повинна чекати мене біля клубу «Голлівуд». І навіть, не подумай запізнюватися, у мене кожна хвилина на рахунку, - похмуро мовив він.

- Так-так, я все зрозуміла, - посміхнулася вона.

Двері до кімнати Аліни грюкнули і вона з’явилася на кухні:

- Моя мама передає вам привіт. Я розповіла їй про тебе, Ігоре. Вона дуже зраділа, що я знайшла собі пару, - сором’язливо мовила вона. – Про що ви тут розмовляли, поки мене не було? – Поцікавилася вона.

- Аліно, в тебе дуже хороша подруга, тобі з нею пощастило, - дивним голосом промовив Ігор, буквально пропалюючи поглядом дірки в тілі Марини.

- Так, я знаю це. Вона мене врятувала, коли життя повернулося до мене задом, - із сумом сказала Аліна.

- Що трапилось? – Цікавість промайнула на його обличчі.

- Колишня господарка, вигнала Аліну із дому, а я дала їй притулок. Як бачиш Ігоре, ти правий. Я дійсно хороша подруга, - вона оголила в посмішці зуби.

Аліна підійшла до Ігоря та сіла йому на коліна, обійнявши.

- Ви так чудово виглядаєте разом. Я і подумати не могла, що скажу таке, але: я справді рада за вас двох. Добре, що ви знайшли один одного, - зараз, Марина говорила щиро і це було добре помітно.

- Дякую за благословення, - із прихованим сарказмом, мовив Ігор. – Радий був скласти вам компанію, але мені вже час. Пора йти.

- А куди? – Посміхнулась Аліна. – Залишся зі мною.

- Не зважаючи на моє жахливе положення, - у мене також є власні справи, - поцілувавши Аліну в щоку, він піднявся.

- Я проведу тебе до дверей, - Аліна пішла слідом за ним. – Почекай, ти ж не підеш від мене в моєму халаті, - сміялася вона.

- Точно! Щось я зовсім перестав все розуміти, - посміхнувся він, та попрямував до Аліниної кімнати.

- Ось твої речі: сухі та чисті, - вона поклала їх на постіль. – Може все таки залишишся. Я не хочу, щоб ти йшов.

Ігор притягнув її до себе та кріпко обійняв за талію, а вона скуйовдила його волосся, запустивши в нього свої пальці.

- Ми іще побачимось. Я нікуди не дінусь.

- Обіцяєш? – Зазирнула вона йому в очі.

- Обіцяю, - мовив він і прилинув до її губ.

Одягнувши чисті речі, Ігор пішов до дверей. Марина теж вийшла в коридор і схрестивши руки на грудях, спостерігала за ними. В останній раз, він поцілував Аліну, але вона не бажала переривати поцілунок.

- Кхм… - Прокашлялася Марина та на неї ніхто не звернув уваги. Вона тихенько подалася назад до кухні.

- До зустрічі, Марино! – Попрощався Ігор.

- Щасти, - почулася тепла відповідь із кухні.

Зачинивши за Ігорем двері, Аліна повернула ключа в замку. Завмерши у дверей, про щось роздумуючи.