Розділ 6

Аліна повернулася в його бік.

- Ігоре! – На її обличчі читався подив. Вона не очікувала побачити його, але наступної миті засяяла щирою посмішкою. – Що ти тут робиш?

- Я випадково побачив як ти заходиш до цього кафе, і вирішив зайти привітатися.

- Я рада тебе бачити, - вона піднялася з дивану, щоб обійняти його. Ігор вдихнув аромат її персикових парфумів, коли Аліна прилинула до нього.

- Я теж радий зустрітися з тобою, - відповів він, як тільки вона відсторонилася від нього.

- Хочеш приєднатися до нас? – Запитала, заглядаючи йому в очі.

Ігор зам’явся:

- Якщо твої друзі не будуть проти.

- Що за дурниці? Звичайно вони не проти, - відмахнулася із посмішкою вона.

Аліна спочатку не звернула уваги, що за столом із появою Ігоря, повисла тиша. Ніхто не промовив а ні слова. Погляди друзів були прикуті до нього, і нічого доброго вони не виражали.

- Сідай поряд зі мною, - запропонувала Аліна та повернулася до друзів. – Посуньтеся, будь ласка, щоб ми могли всі поміститися.

Спочатку, ніхто не відреагував на її слова, але потім, зовсім неохоче, вони почали соватися по дивану, звільнюючи більше місця. Аліна взяла Ігоря за руку та потягнувши за собою, посадила поруч. Гра в мовчанку продовжувалася. Напруга так і витала в повітрі та навіть саме повітря стало якимось наелектризованим від негативу.

- Ігоре знайомся – це мої друзі із університету, - вона кивнула в бік студентів. – Микита – мій одногрупник, Наталя – із іншої групи, вона наша староста, Марія, Юля та Стас.

- Дуже приємно, - привітно мовив Ігор, але у відповідь була справжня мовчанка. Студенти сиділи із кам’яними обличчами, а Наталя взагалі дивилася на нього зарозуміло. У Аліни склалося таке враження, ніби Наталя відчувала свою перевагу над ним. Нервово засміявшись, Аліна заговорила, щоб розвіяти незручну паузу:

- Ми вирішили піти до кафе, щоб відсвяткувати перший день весни.

- І справді свято, - посміхнувся Ігор, намагаючись не звертати увагу на інших. По виразам їхніх облич, він розумів, що явно тут зайвий і йому не раді. – Гарний привід, щоб відсвяткувати.

Молода офіціантка принесла їхнє замовлення та ніхто із них, навіть, не доторкнувся до їжі. Дехто переглянувся між собою, а дехто, щось пошепки говорив іншому. Наталя піднялася з місця:

- Аліно, можна тебе на хвилинку? – Володарським тоном, мовила вона, і вийшла із-за столу.

- А при віх ти сказати не можеш? – Поцікавилася вона, осудливо подивившись на неї.

- Ні, не можу, - Наталя пішла від столу у напрямку вхідних дверей.

- Так, звичайно, - Аліна теж піднялася та пішла за нею.

Відійшовши на достатню відстань, так, щоб їх не могли почути інші, Наталя схрестила руки на грудях.

- Що цей безхатько тут робить? Ти його запросила? – В Аліну прилетів холодний погляд старости групи.

- Я не запрошувала його, він прийшов сюди сам, - заперечила Аліна, теж схрестивши руки. Їй страшенно не подобався тон голосу, яким з нею розмовляла Наталя.

- Тоді як це розуміти, Аліно?

- Як хочеш, так і розумій! Не можу допетрати, що він такого поганого тобі зробив?

- Прийшов сюди та сидить разом із нами за одним столом. Як хочеш Аліно, але він повинен піти. Прожени його геть. Іншим він не подобається, як і мені. Вони не бажають, щоб він був поряд із нами, - Наталя була досить категоричною, тому Аліна зразу зрозуміла, що вмовити її перемінити своє рішення не потребує спалених свічок. – Нам не приємний цей твій друг, тому прошу тебе на сцену. Твій вихід.

Аліна, похмуро засопіла, відвівши погляд в інший бік:

- Гаразд, як скажеш. Якщо вам не подобається його компанія, значить, він покине нас.

- От і чудово, - Наталя кинула гидливий погляд у бік Ігоря, і попрямувала знову до столу.

Аліна деякий час стояла на одному місці, збираючись з думками. Такого удару в спину, вона не очікувала. Що робити теж не знала. От і відсвяткували. Рипнувши каблуками по темному паркету, вона попрямувала до друзів.

- Ігоре… Підіймайся, давай підемо в інше місце, - вимушено посміхнулась вона.

 Друзі заворушилися, про щось перешіптуючись. Вони кидали на Аліну незрозумілі погляди.

- Чому? Щось сталося? – Запитав він, підіймаючись з дивану.

- Мені набридло тут знаходитися, хочу кудись піти, - трішки завагалася вона. Дивитися йому у вічі було якось нестерпно, тому вона блукала поглядом де попало, аби не зустрітися із ним очима. Ситуація вийшла зовсім неприємною.

- Повністю з тобою згоден: атмосфера тут наче на цвинтарі, - мовив він. – Гарно вам відпочити, - посміхнувся Ігор друзям Аліни.

- Ходімо, мовила вона та взявши його за руку, повела геть.

- Аліно, стривай! – До дівчини швидко підскочив Микита. – Ти куди зібралася?

- А хіба не видно? Подалі звідси, - холодно мовила вона.