Розділ 5

Стрілки наручного годинника, невпинно бігли вперед. Час… Чому його завжди так мало? Чому він так швидко плине? Краще б ці хвилини, він провів поряд з Аліною… Ігор стояв у власному офісі, дивлячись з вікна на перехожих. З висоти будівлі, люди здавалися йому зовсім маленькими, та беззахисними.

- Вибач, що довелося відірвати тебе від твоїх «важливих справ», але є справи важливіші, - до кабінету, швидко крокуючи, залетів Сергій з кіпою документів у руках. – Телефонували інвестори із Германії: сьогодні вони нанесуть нам візит.

- Так, ти говорив про це по телефону, - Ігор відвернувся від вікна та подивився на Сергія.

- Що тобі показує твій ролекс? – Сергій почав перебирати документи, формуючи їх по стопкам.

Ігор поглянув на наручного годинника:

- О пів на дванадцяту.

- Чудово…Значить, іще встигаємо, - натиснувши кнопку на стаціонарному телефоні, приказним тоном проговорив: - Ірино, принеси мені документи, які я тебе прохав на сьогодні знайти.

- Зараз, Сергію Анатолійовичу, - відповіла Ірина – особистий секретар Ігоря.

Сергій потер пальцями скроні та повернувся до Ігоря:

- Добре, що ти не з’явився сюди у своєму новому амплуа, а то німці б нас не зрозуміли, - серйозно мовив він.

- Замовкни, - слова Сергія, помітно розвеселили Ігоря.

Двері кабінету відкрилися і до офісу зайшла Ірина. Передавши папери Сергію, звернулася до Ігоря:

- Доброго дня, Ігоре Олександровичу. Ви чудово виглядаєте, - привітно мовила вона.

- Дякую, Іро. Ти вільна, - Ігор знову повернувся до вікна.

Для сьогоднішньої зустрічі, він одягнув один зі своїх ділових костюмів. Чорний піджак та чорні штани, біла сорочка, краватка та обов’язково золоті запонки на рукавах. Самий головний штрих – золотий ролекс на лівій руці. З цим годинником, Ігор ніколи не розлучався, до сьогоднішніх днів, коли вирішив влаштувати перевірку Аліні. Та саме в цей час, рідний ролекс був знову на його руці.

- Я попросив Ірину, принести документи на нерухомість якою цікавиться німецька компанія. Вони планують вести в Україні власний бізнес. Їздять по різним містам та скупають вигідні по їх міркам будівлі за дуже великі суми. В Кривому Розі їх зацікавило аж цілих два будинки.

- І яку саме ціну, вони пропонують? – Запитав Ігор, підійшовши до столу та сівши у крісло.

Сергій швидко начеркав на папері цифри та подав його Ігорю.

- Напевне, ця нерухомість має для них значну ціну, раз вони не жалкують стільки витратити на будівлі, - Ігор відкинувся на спинку крісла.

Пустивши в хід маятник Ньютона, Ігор не зводив погляну із металевих кульок, які не спинно стукали одна об одну. Цей пристрій, завжди заспокоював його. Перед поглядом Ігоря виник образ Аліни, він чітко бачив її обличча, блакитні очі, чарівну посмішку на губах. Як вона зараз? Чим займається? Непевне, сидить на своїх парах та нудьгує. Піймавши себе на тому, що думає про неї, він швидко закліпав очима, проганяючи ману. Майже через годину, у нього відбудеться важлива зустріч, а в ного в голові тільки єдина Аліна.

Напевне, про це запідозрив і сам Сергій, тому що перед очима Ігоря з’явилася рука та почала одержимо клацати пальцями, перед носом.

- Агов, Ігоре! Прийди до тями, - попрохав Сергій, і Ігор перевівши дух, випростався в кріслі. – Ти мені потрібен як ніколи. Я тут те й роблю, що вожуся з цими документами, а він витає у хмарах, мріє про кохання. Досить вже! Побіжиш до своєї ненаглядної після ділової зустрічі, - Сергій кинув на стіл перед Ігорем чорну папку з паперами.

- Вибач, я тут, - Ігор випрямився та притягнувши папку до себе, відкрив її.

- Я дивлюся, ти останнім часом зовсім розслабився, нічого тебе не хвилює крім неї. Ця дівка, уже твоя, можеш брати її заміж. Якщо хочеш: я сам, навіть, одружу вас, - жартівливо мовив він і Ігор, розглядаючи папери, посміхнувся.

- Одружувати нас не потрібно, без тебе впораємося, а от на весілля обов’язково запросимо, - пообіцяв він. – Не думаю, що я схожий на Артура.

Сергій підняв очі:

- Артур Прокопенко?

- Саме він, - підтвердив Ігор.

- І що це значить?

- Цей покидьок вчора одружився і навіть не подумав мені повідомити. А ще друг називається, - мовив Ігор.

- Артур одружився? Ну нічого собі! А говорив, що до кінця життя холостяком буде бігати, - хмикнув Сергій. – Я теж нічого не знав. А звідки ти дізнався?

- Бачив його в парку. Не перетнулися б ми там, - я б ще хтозна коли дізнався.

- Цікаво розвертаються події. Приховати власне весілля… - Сергій завмер та подивився на Ігоря. – А що ти робив у парку? – Оторопів він. – Я туди ходжу тільки коли мені собаку потрібно вигуляти.

- Сидів, - коротко відповів Ігор.

Через деякий час, до офісу зайшла Ірина та повідомила про приїзд інвесторів. Зібравши всі папери, Ігор та його команда, разом пішли до залу конференцій. Зустріч пройшла успішно та угода відбулася. В результаті, агенство отримало набагато більший прибуток ніж того очікували. Успіх був на їхній стороні, тому, вдалося продати чотири об’єкта нерухомості за дуже вигідними цінами.