Розділ 3

- Ти правий, яка різниця, - посміхаючись мовив Сергій. – Дівчата знайомтесь – це мій бос та найкращий друг, Ігор.

Очі дівчат разом стали круглими наче блюдця.

- Твій бос? – Недовірливо перепитала одна з них: брюнетка з довгим до поясу волоссям.

- Так, - підтвердив Сергій. – І він являється одним із самих впливових бізнесменів не тільки в нашому місті, а й поза його межами.

Дівчата геть зі сміху попадали.

- Так, це видно, - мовило блондинка, скрививши намальовані червоною помадою губи.

- Можеш підійти до нього та ближче познайомитися. Він не вкусить, - запропонував їй Сергій.

- Ні, дякую, - навіть не роздумуючи, мовила вона.

Ігор, ледве помітно примружив свої сині очі, зараз вони були схожі на темне, грозове небо.

- О, як жаль, що така привітна, сором’язлива та добре вихована особа як ти, сидить поряд з нами за цим столом, - їдко мовив Ігор, в його голосі почувся сарказм та насмішка. Блондинка, ледве торкнувшись його поглядом, опустила очі.

- Що, нічого сказати? – Він не зводив з неї погляду. Його обличча стало різко серйозним, і він перевів важкий погляд на Сергія. – Бачиш? Вона навіть дивитися на мене не хоче, не те, що розмовляти. По ній добре видно, які цілі вона переслідує, - глузливо говорив Ігор.

- Інших тут ти не знайдеш, - Сергій підняв стакан з віскі в гору та підніс до губ, випивши ковток.

- А я нікого тут і не збираюсь шукати. Пам’ятаєш дівчину з «Оазису»?

Сергій трішки задумався, а потім кивнув, напевне згадав.

- Мій образ – це гра, свого роду перевірка для неї, - говорив Ігор.

Сергій мовчки кивнув:

- Це так безглуздо. Тобі що, нічого робити?

- Як бачиш – твої красуні на мене не купились, - в очах Ігоря відобразилося світло софітів.

Одна з дівчат поворухнулась та жваво запитала у Ігоря:

- Так ти і справді бізнесмен?

Ігор подивився на неї, його обличча нічого не виражало:

- Я не потребую твоєї уваги, можеш, навіть, не старатися.

Сергій розсміявся:

- Крихітко, - притягнув до себе та обійняв він дівчину. – Він уже закоханий в іншу. Одна тендітна офіціантка звела його з розуму, і тепер Ігорю явно потрібна чиясь допомога.

- Я буду дуже вдячний, якщо ти не будеш втручатися не в свої справи, - Ігор був серйозним як ніколи.

- Я хвилююся за тебе, чи незрозуміло? Коли ти плануєш повернутися в офіс? Я один день побув на твоєму місці, і більше не хочу. Поверни мені мої обов’язки як правої руки.

- Скоро, - посміхнувся Ігор. – Ти ж завжди хотів посидіти в моєму кріслі, от і насолоджуйся.

Сергій перевів подих:

- Дівчатка, хто хоче піти потанцювати зі мною?

Всі, крім одної дівчини, вскочили з диванів та поспішили за Сергієм.

- Так хто ти такий? Сергій говорить правду? Ти дійсно бізнесмен? – Руда дівчина сиділа прямо навпроти нього та не зводила з Ігоря зацікавлених очей.

Ігор злегка подався вперед:

- А правду говорять, що руді дівчата шалені в ліжку? – Запитанням на запитання відповів він.

Руда, також подалась йому на зустріч:

- Хочеш перевірити?

Хитрий вираз з’явився на його обличчі, і він посміхнувся правим куточком губи.

- Мене звати Аліна, - представилася вона, і брови Ігора піднялися вгору:

- Справді? Мені дуже подобається твоє ім’я, - смакуючи кожне слово мовив він.

***

Наступного дня, Аліна не бачила дивного чоловіка. Повернувшись до дому з навчання, - сьогодні вона була вихідною, закип’ятила чайника та приготувала запашного чаю.

- Чую цитрусовий аромат! Ти п’єш мій улюблений апельсиновий чай? – До кухні зайшла Марина, вигляд у неї був втомлений, - цілісінький день вона займалася прибиранням квартири. Буквально впавши сідницями на стілець, дівчина перевила подих. – Звідки стільки бруду береться в квартирі? Неділю назад прибирала, а таке враження ніби пів року ні до чого не торкалася.

Аліна поставила перед Мариною гарячу чашку з ароматним чаєм.

- Дякую, - Марина взяла чашку до рук. – А в тебе як справи? Як день пройшов?

- Як завжди, нічого особливого, - знизала плечима Аліна, дивлячись кудись в одне місце на протилежній стіні. Вигляд у неї був задумливий.

- Останнім часом, ти сама не своя. Ходиш ніби лунатик, не звертаєш уваги на те, що діється навколо. Таке враження, - ніби ти втратила цікавість до життя. – Марина уважно дивилася на неї поглядом своїх сірих очей. – Думаю, саме навчання, зводить тебе з розуму! Як добре, що я закінчила універ два роки тому…

- Здається, я заплуталася. Сама не розумію, що зі мною. – Не дала договорити Марині, Аліна і підняла свої очі на неї. – Ти коли-небудь кохала? – Запитала несподівано.