Розділ 67

Лімузин, як очікувала Марина був не білий, а чорний. Глянцеві боки автомобіля виблискували в сонячних променях.

- Чому він чорного кольору? – Марина зупинилася поряд з авто.

Водій відчинив для неї двері, але вона не сіла до салону.

- Яка різниця? – Перепитала Аліна зупинившись поряд.

- Я хотіла щоб лімузин був білий! – Капризно заговорила Марина.

- Заспокойся, чорний нічим не гірший Марино.

- Весілля – це щаслива подія, а не... – Брюнетка затнулася.

- Сідай до машини, - Аліна обережно підштовхнула наречену в напрямку салону і Марина слухняно сіла до середини. – Саме головне щоб ми дісталися до пункту призначення вчасно та повній безпеці.

Марина нервово осмикнула весільну сукню та розслаблено схилилася на спинку дивану. Спостерігаючи за подругою, Аліна сиділа поряд з нею, зазираючи їй в очі.

- Де Сергій?

- Він вже поїхав на іншому автомобілі разом з Ігорем, - повідомила Аліна заспокоюючи її.

- Я не вірю, що все відбувається насправді. Сьогодні все зміниться, - усміхнулася Марина зі сльозами на очах.

Єлисейські поля були відповідно прикрашені для свята, Марина бачила перед собою весільну арку прикрашену білими стрічками та квітами. Кругом зібралися гості, вони повставали зі своїх стільців, коли Марина з’явилася поряд. Аліна вже чекала на неї стоячи біля арки, Ігор також був там. Він стояв біля Сергія, як завжди величний та гордий.

Сергій…

Марина посміхнулася.

Він виглядав дуже вишукано в святковому чорному костюмі. Їй здалося, що тканина піджака сяє на сонці.

Раптом хтось доторкнувся до її руки, Марина стрепенулася та повернула голову. Поряд був Річард, його аристократичні манери англійця, видавали ньому короля. Марина бачила його профіль.

- Хвилювання в сторону Маріанно, - усміхнено мовив він, беручи її під руку. – Як самопочуття?

Вона видихнула нервовим сміхом.

- Ти не уявляєш наскільки я рада тебе бачити.

Він повернув обличчя в її сторону та зазирнув в очі.

- Це взаємне відчуття Марино. Я буду видавати тебе заміж за Сергія, готова? - Весело підморгнув він.

Марина розсміялася.

Глибокий вдих, видих і вона згідно хитнула головою. Хтось подав сигнал рукою і заграла весільна музика.

Вона ступила перший крок в напрямку весільної арки. Марина справді була щасливою, що Річард знаходився тут. Зараз він йшов поряд з нею та тримав її за руку, ніби рідний батько. Присутніх гостей Марина не знала. На весіллі крім Аліни та Ігоря більше рідних для неї не було. Саме серед гостей вона помітила Сару і дещо напружилася. Сара, одягнена в світлий костюм, що складався зі штанів та жакету з білою блузкою, добре на ній сидів.

- Що вона тут робить? – Пошепки запитала Марина в Річарда.

- Хто саме?

- Сара.

- Ах, Сара… Вона запрошена на весілля точно так само, як і я. Не хвилюйся дорогенька, Сергій в твоїх руках. Саме ти виходиш за нього заміж, а не вона.

Марина з Річардом наближалися до арки. Вона бачила, як Сергій посміхався, букет в її руках затремтів. Передавши наречену Сергію, Річард коротко кивнув головою та зайняв своє місце на стільці серед інших гостей.

Марина стала навпроти Сергія і нервово усміхнулася йому.

- Все буде добре, - прошепотіла їй на вухо Аліна і Марина погоджуючись, хитнула головою.

Наступної миті заговорив реєстратор шлюбу, високий чоловік, середніх років з неймовірно білими зубами та гарною посмішкою.

- Шановні присутні, гості…

Серце Марино зробило кульбіт, вони з Сергієм не відводили одне від одного погляду.

- …Яскрава та щаслива подія для цих двох сердець, які сьогодні поєднаються в одне ціле! – Говорив реєстратор.

- Я кохаю тебе, - одними лиш губами прошепотів Сергій після того, як взяв руки Марини в свої.

- Я теж кохаю тебе, - прошепотіла у відповідь вона одними губами.

Все проходило для Марини занадто швидко. Можливо їй тільки здавалося так, але хвилини пролітали зі швидкістю світла.

- Марино, чи згодна ти стати законною дружиною Сергія, бути з ним в горі та радощах доки смерть не розлучить вас? – Почула вона слова в свою сторону.

- Так! Так, я згодна! Інакше і бути не може, - голосно та нервово розсміялася вона.

- Сергію, чи готовий ти взяти Марину своєю законною дружиною, піклуватися про неї та завжди бути поряд доки смерть не розлучить вас?

- Так, згоден, - коротко, але рішуче мовив він, не зводячи з Марини погляду та посміхаючись.

- В такому разі, перед всіма присутніми, свідками, я оголошую вас законними чоловіком та дружиною! Можете поцілуватися! – Голосно мовив реєстратор.

Сергій підступив на крок до Марини, обережно взяв її обличчя в свої долоні та поцілував. Гості, всі разом, вибухнули оплесками та веселими криками.

Через декілька років…

- Денисе, не відходь далеко! – Голосно сказала Марина, з турботою дивлячись на шестирічного чорнявого хлопчика, котрий побіг в сторону блакитного моря.

- Ти занадто сувора з ним, - посміхнулася Аліна.

- Я піклуюся про нього, за Денисом потрібно весь час слідкувати. Він така неспокійна дитина, навіть не уявляю в кого він такий вдався.

- В Сергія, - розсміялася Аліна.

- Сергій зовсім спокійний.

- Ну, в такому разі я не знаю, - потиснула плечами Аліна, дивлячись кудись в сторону.

Сергій прямо на її очах підхопив на руки Дениса, котрий підбіг до нього. Але її погляд прикувався до Ігоря і вона посміхнулася.

- З Ігоря вийшов чудовий батько, - оцінююче мовила Марина. – Він любить свого сина.

- Ти навіть не уявляєш наскільки, - тихо подала голос Аліна, дивлячись, як Ігор тримав за руку хлопчика років чотирьох.

Відкинувшись на спинку лежака, Марина замріяно мовила, заплющивши очі:

- Ти пам’ятаєш, як все починалося? Пам’ятаєш, як ми жили до зустрічі з нашими чоловіками?