Розділ 65

Річард усміхнено спостерігав за Мариною, котра крутилася перед дзеркалом на всі сторони. Здавалося, що вона не в змозі намилуватися сама собою. Гарна наче королева, Марина зі щасливим виразом на обличчі розвернулася до Річарда, усмішка не сходила з її обличчя.

- Бачу що ти у захваті, - Річард поплескав у долоні, оглядаючи Марину з ніг до голови.

- Легко кажучи, - видихнула вона. – Я хочу показатися в сукні Сергію.

- Е ні! – Річард помахав перед собою виставленим вперед вказівним пальцем. – Це категорично заборонено. Ти чула, що сказав Сергій: не можна.

Марина зобразила обурення, але щаслива усмішка не зникала з обличчя.

- Так, я пам’ятаю, - згідно хитнула головою вона.

- Сергій побачить тебе в цій сукні в день вашого весілля, - зауважив Річард і підійшовши до Марини, знову прискіпливо оглянув її. – Покрутися навколо своєї осі, - попросив він.

Марина слухняно виконала його прохання і Річард задоволено склав руки на грудях.

- Не думав, що коли-небудь буду вибирати жінці весільну сукню та ще й так вдало підібрану, - примружив він свої очі.

- Насмілюсь сказати, що в тебе гарний смак, - розсміялася Марина.

- Дякую дорогенька. Але нікому про це не кажи, - він схилився до неї та прошепотів ці слова прямо в обличчя. – Я не хочу щоб інші були про мене неправильної думки. Якщо хтось запитає: сукню тобі підбирав стиліст, добре?

- Звичайно, - погодилась Марина.

Вона розуміла, що для Річарда важливо щоб ніхто крім них трьох про це не знав. Тому зразу і без заперечень серйозно сприйняла його слова.

***

Париж. Франція.

Номер готелю був іншим. Той хто вперше сюди потрапив із заможних людей сказав би, що люкс просто шикарний, але інша людина б не оцінила. Занадто просто для очей звичайного люду. Мало шику та естетики, але в цілому номер чистий, прибраний та з чудовими меблями.

Річард залишився в Лондоні владнати деякі справи. Він мав приїхати через два дні. Аліна з Ігорем вже вилетіли першим рейсом до Парижу та були на пів дороги до пункту призначення. Марина страшенно нервувала, хоча Аліна скаржилася на неї Сергію щоб той слідкував за настроєм своєї майбутньої дружини.

- Марині ні в якому разі не можна хвилюватися. Сергію, не допускай цього, намагайся підбадьорювати її, як можна більше. Нехай краще весь час посміхається ніж нервує, - говорила в слухавку до Сергія Аліна, коли вони з Ігорем були в авіалайнері.

- Я намагаюся, але я не можу весь час контролювати її. Чи ти пропонуєш накричати на неї щоб вона більше посміхалася? – Сказав Сергій невдоволено.

- Ти що? Не треба. Просто підбадьорюй її от і все. Ми скоро прилетимо і я з Марини очей не спущу.

- Вона стала поводити себе ніби капризна, маленька дитина. Здається я скоро з розуму зійду.

Аліна розсміялася.

- Почекай, все тільки починається.

Після розмови з Сергієм, Аліна вимкнула дзвінок та поглянула на Ігоря котрий сидів у кріслі та читав ділові папери.

- Ти можеш хоча б на деякий час забути про справи? Бізнес нікуди не дінеться, нехай трішки почекає, - мовила вона до нього.

Ігор обережно поглянув на Аліну і повільно підняв папери вгору. Те про що вона подумала, як про ділові документи, виявилося взагалі чимось іншим. В руках коханого чоловіка був звичайний глянцевий журнал про моду, котрий, як вона зрозуміла, він дістав з Аліниної сумки щоб почитати.

- Мода? Ти читаєш про модні речі? – Шоковано підняла брови вона.

- Так, - потиснув він плечами і посміхнувся.

- І яка сама модна спідниця в цьому сезоні? – Скептично підняла вона брови, з недовірою спостерігаючи за ним та розуміючи, що Ігор насправді не читав журнал, а просто переглядав картинки.

Він на мить насупився про щось сильно роздумуючи.

- Не знаю, що на це відповісти. Боюся я ще не дійшов до спідниць, але ось ця коротенька сукня мені сподобалась. Думаю тобі буде дуже пасувати. Давай я куплю тобі її.

- Домовились, - широко усміхнулась Аліна, навіть не поглянувши на сукню на картинці.

Приземлення пройшло вдало.

Отримавши свої речі Аліна та Ігор попрямували назустріч Сергію, котрий вже чекав на них в аеропорту.

- Давно не бачились, - розсміявся Сергій махаючи табличкою з прізвищем Ігоря.

- А це навіщо? – Запитав Ігор ткнувши в табличку пальцем.

- А раптом ти не впізнаєш мене, - пожартував Сергій і вони дружньо обійнялися. – Зустрічати потрібно як треба, а не як попало.

- Це точно, - розсміялася Аліна теж обіймаючи його. – Напис сам зробив? Букви так гарно виведені.

Сергій оцінюючим поглядом оцінив власний почерк і мовив:

- А ти як думала? Я три години витратив на цей напис, старався як міг, - усміхнувся він. – Ходімо, Марина вже зачекалася на тебе Аліно.

- Марина в машині? – Запитала вона.

- Ні. Машина привезе нас до неї, а там вже розбирайтеся самі.

Шикарний темно-зелений Бентлі чекав на їхню трійцю біля входу в аеропорт. Ігор зупинився та лукаво поглянув на свого товариша.

- Ну нічого собі. Живемо, як востаннє та на широкий розмах?

- Я дійсно цього хочу. До того ж, авто замовляв не я, а Річард. Він допомагає мені з витратами на весілля, - повідомив Сергій.

- Оце так! Чим ти заслужив таку честь? – Здивувався Ігор.

- Марина йому сильно сподобалася, - тихо прошепотів Сергій щоб його чули тільки Аліна та Ігор. – Аліно нічого не говори про це Марині, домовились?

- Я не відкрию рота. Можеш розраховувати на мене, - вона зобразила блискавку на губах та викинула ключ в невидиме море.

- Річард сказав мені, якщо б не я, то Марина від нього нікуди б не поділася. Він би заради неї гори звернув.

- А Марині подобається Річард? – Запитала Аліна.

- Я не знаю. І знати не хочу. А тепер сідайте до авто, пора їхати, - поквапив їх Сергій.