Розділ 62

Наступного дня Марина прокинулась дуже рано, сонячні промені ще не встигли показатися на горизонті, а Сергій мирно спав у їхньому ліжку.

Сівши на ліжку, вона відкинула простирадло та повільно підійшла до вікна. Простоявши декілька хвилин біля великого скла, прямо на її очах горизонт почав приймати яскраві відтінки рожевого, помаранчевого та жовтого. Палітра кольорів впала на її засмаглу шкіру, придаючи Марині неймовірної краси.

Марина опустила погляд на свою руку, туди де на безіменному пальці правої руки блищала золота обручка. Обережно доторкнувшись пальцями до діаманту в сяючій оправі, вона посміхнулася.

Сонце піднялося над горизонтом, засліплюючи її очі. Марина поглянула туди, примружившись.

- Чому ти не в ліжку?

Почула вона в спину і повільно обернулася.

Сергій лежав в ліжку опираючись на лікоть однієї руки, обличчя було сонним, але як завжди прекрасним.

- Йди до мене, - приємно посміхнувся він.

- Я не хочу спати. Я повністю виспалася, - капризно повідомила вона.

- Йди в ліжко, - твердо мовив він.

Марина хитро примружила очі та швиденько підбігши до ліжка, залізла до Сергія під ковдру.

- Ось так би зразу, - прошепотів він в її волосся, підтягнув до себе та міцно обійняв.

- Сергій сказав, що наше весілля відбудеться в Парижі поряд з Ейфелевою вежею на Єлисейських полях, уявляєш Аліно? – Захоплено тараторила Марина. – Я не можу собі цього уявити. Не можу!

- А ти спробуй, - посміхнулась Аліна. – Мені наприклад важко уявити, що ти скоро станеш дружиною Сергія. Я щаслива за тебе, але мені не віриться, що все відбувається насправді.

- Так. Ти права Аліно… В це важко повірити, - згідно хитнула головою Марина.

Вони обидві лежали на лежаках поряд з басейном та приймали сонячні ванни.

- Ми з Ігорем обов’язково приїдемо на ваше весілля, - пообіцяла Аліна. – Я ні за що не пропущу таку подію.

Марина з докором поглянула на подругу.

- Ти злишся на мене.

- Чому? – Підняла брови Аліна, в її виразі обличчя було справжнє здивування.

- Що я не була на твоєму весіллі. І не говори, що це не так! Я знаю, що ти сердишся, - твердо стояла на своєму Марина.

- Охх, Марино, Марино. Я не знаю, що тобі відповісти на це, - Аліна на мить задумалася. – Добре, а якщо я скажу, що дійсно злюся на тебе, тобі стане краще?

- Ні, - коротко відповіла Марина.

Аліна не втрималася від сміху.

- Я справді не злюсь.

- Дякую подружко, - Марина нахилилася та обійняла Аліну за шию. – Я так хвилююся.

- Марино, тобі не можна зараз хвилюватися, ти вагітна, - занепокоєно поглянула на неї Аліна.

- Знаю. Вчора я трохи випила шампанського, - зізналася Марина, зробивши винуватий вираз обличчя.

- Ти «що»? – Шоковано перепитала вона. – Тобі не можна пити! Чим ти думаєш Марино?

- Я знаю, знаю. Просто…

- Ти повинна бути дуже обережною. У тебе занадто малий термін вагітності, розумієш? Ти ж не хочеш втратити дитину? – Аліна пильно поглянула на неї.

- Звичайно ж ні.

- В такому разі, будь обережна.

- Буду, - пообіцяла Марина і усміхнулася. – Залишилося зовсім мало днів до завершення вашого медового місяця і нашої з Сергієм відпустки.

- Не хвилюйся, зовсім скоро ваше весілля і ваш медовий місяць. Ще погуляємо подружко! Я ні за що не втрачу нагоди припертися на ваш медовий місяць, - розсміялася Аліна.