Розділ 61

Сергій допоміг Марині сісти, а сам сів напроти неї та взяв пляшку шампанського в руки. Відкрив і наповнивши келихи до половини, подав один їй.

- Лікар сказав, що моя фертильність прийшла в норму. І це чудо просто! Тому що шанси були майже нульові, - повідомив він.

- Це дуже добре, - усміхнулася вона.

- Але я ще й досі не можу повірити в те, що стану батьком. Дивовижно. Я ніколи про таке не думав. Ще з самого початку я примирився з тим, що не можу мати дітей, але ти змусила мене повірити в магію.

Марина слухала його посміхаючись.

- Значить, ти не хочеш зробити тест ДНК на перевірку, - констатувала вона.

- Звичайно ж ні. Я довіряю тобі, - дав відповідь він.

- Дякую за довіру Сергію. Я справді ціню це.

На пляжі нікого не було. Лише шум моря давав зрозуміти, що тільки природа чує їхню розмову. Тепле сонячне проміння зігрівало собою засмаглу шкіру Марини.

- Ти виглядаєш чудово, - мовив він не відводячи від неї погляду.

Марина бачила якісь лукаві іскри в його очах, а вираз обличчя про щось говорив.

- Чомусь я впевнена, що за твоєю чарівною посмішкою щось приховується, - смикнула вона підборіддям.

- Нічого поганого, запевняю, - ширше посміхнувся він. – Давай вип’ємо за наше кохання, - запропонував та підняв келих Сергій.

- Згодна, - Марина теж підняла келих.

Почувся легкий дзвін кришталю, коли їхні келихи доторкнулися одне до одного. Марина відчула приємний цитрусовий смак на своїх губах, коли зробила перший ковток.

- З того самого часу, коли ми познайомилися, я зрозумів, що ти саме та жінка, яка мені потрібна. Більше я не зустріну таку, як ти. Таких просто не існує. І я ні в якому разі не хочу втратити тебе. Розумієш?

- Я розумію тебе Сергію, тому що відчуваю те саме. Раніше я вважала, що справжні почуття бувають тільки в казках, а лицарі вимерли ще в Середньому столітті, - усміхнулася вона. – Але іноді, а саме останнім часом, ти поводив себе зовсім не як шляхетний лицар, а скоріше, як розбійник.

Сергій розсміявся.

- Так ось що ти думаєш про мене!

- Я хочу щоб між нами не було таємниць, тому говорю тобі відверто про те, що думаю. І не смій мене засуджувати за прямоту, - весело підняла вона брови.

- Я радий, що ти чесна зі мною. Твоя справжність, ось що саме неймовірне. Зараз дуже важко знайти людину, котрій можна довіритися максимально. Але мені пощастило, тому що я знайшов.

Сонце припікало все сильніше, Марина бачила гаряче марево над піском. Ця картина нагадала їй пустелю, де в фільмах головні герої в такому мареві бачили якісь видіння. Продовжуючи вдивлятися вперед, Марина теж надіялася побачити хоча б щось. Вона не моргала. Сидячи на місці ніби заворожена, з легкою посмішкою на губах, вона перевела погляд на Сергія і зіткнулася з його сяючим поглядом.

Сергій замріяно спостерігав за нею.

- Ти дуже гарна зараз. Напевно я ніколи не перестану боготворити тебе.

- А я хочу щоб ти ніколи не переставав дивитися на мене таким поглядом, - мовила вона, простягнула свою руку та переплела їхні пальці між собою. – Я кохаю тебе.

Сергій надривно видихнув, але зробив це непомітно. Піднявся з місця та обійшов стіл. Марина дивилася на його обличчя та нічого не розуміла.

- Ходімо прогуляємося, - запропонував та подав їй руку він.

- Гаразд.

Вони йшли вздовж моря, в двох кроках від води. Сергій мовчав і Марина також. Щось не давало їй змоги заговорити першою, а напружені вібрації літали навколо них в повітрі. Щось явно було не так. Марина не могла зрозуміти, що діється, але поганого передчуття не було.

- Сергію, - не витримала тиші вона.

- Я слухаю, - тихо подав голос він.

- Що діється? Ти поводиш себе трохи дивно.

Він зупинився та розвернувся всім корпусом до неї.

- Я довго продумував цю мить. Я не знав, як саме зробити краще, - нервово розсміявся він. – Чесно кажучи, мене переповнюють страшенні хвилювання. Коли я вперше про це подумав – було не так страшно.

- Я не розумію, - насупила брови вона. – Ти що… Хочеш порвати зі мною? – Перелякано запитала вона.

- Що? Ні! Марино не вигадуй, - він обхопив її обличчя в свої долоні та поцілував губи. – Я ні за що тебе не покину, - запевнив він.

Марина полегшено видихнула.

- Дякувати богам.

- Я просто… Ми чоловіки можемо бути сильні в багатьох моментах, але коли час доходить до чогось особливого, тоді легко здаємо задню.

- Сильна половила людства, ехх, - розсміялася Марина в голос.

Сергій теж не стримав усмішки.

- Це дуже важлива та особлива мить. Не тільки для мене, але й для тебе Марино. Повір, я знаю про що кажу.

Марина стояла перед ним незворушно, але коли Сергій прямо на її очах опустився перед нею на одне коліно, вона закрила обличчя долонями.

- Марино?

Почувся його шовковий голос.

Вона боялася відкрити обличчя… Марина так довго чекала цієї миті, що тепер коли вона настала, брюнетка злякалася. Її переповнювали різні спектри емоцій: щастя, радість, паніка. Вона ніколи не думала про те, як саме це станеться та що вона буде відчувати. Страх говорив їй про те, що коли вона відкриє обличчя, в руках Сергія нічого не буде. І якщо її переживання справдяться, вона буде відчувати себе розбитою все життя.

Обережно, вона забрала від лиця тремтячі долоні і сльози миттєво полилися з її очей.

- Марино, ти вийдеш за мене?

- О господи, - ковтаючи плач, ледь вимовила вона.

Сергій став перед нею на одне коліно, а в руках тримав білу коробочку з золотою каблучкою в якій сяяв діамант. Він посміхався.

Марина перевела на нього розгублений погляд, горло стиснув болючий спазм і замість відповіді, вона просто промичала щось незрозуміле.

- Я так розумію це означає «так»? – Усміхнено запитав він і Марина розсміявшись, згідно захитала головою.

- Так, я вийду за тебе, - нарешті змогла вимовити вона.