Розділ 60

Марина відчувала під ногами теплий пісок. Сергій попросив її зняти босоніжки ще в машині, тому вона обережно ступала слідом за ним, доки він тримав її за руку. Морське повітря лоскотало ніздрі приємним ароматом, що змішувався з легким вітром та куйовдив Маринине волосся.

- Куди ти ведеш мене? – Запитала Марина після того, як зрозуміла що вони йшли хвилин десять.

- Скоро дізнаєшся, це сюрприз, - почувся його тихий голос попереду.

Марина не втрималася, розсміялася.

- Я не знаю чого ти хочеш досягнути, таскаючи мене пів години вздовж моря? – Подала голос вона та прислухалася до шуму морських хвиль.

- Марино потерпи ще трохи. І ми не йдемо пів години, - спокійно заперечив він.

Невдовзі він зупинився і Марина також.

- Ми прийшли? – запитала вертячи головою в різні боки вона.

- Почекай, не знімай поки що стрічку, - тихо попросив він. – Марино.

- Так.

- Як думаєш, у нас буде дівчинка чи хлопчик?

Запитання Сергія наче кувалдою вдарило Марину по голові, вона не очікувала, що він взагалі про це заговорить. Щасливо посміхнувшись, вона відповіла:

- Я не знаю, але добре аби хлопчик.

- Я теж хочу щоб ти народила мені сина, - усміхнувся він, але Марина не бачила його посмішки.

Сергій обійшов Марину, став позаду неї та зняв стрічку з її очей. Перше, що він почув, був її подих захвату.

- О господи! – Видихнула вона.

Перед нею був майданчик схожий на райський сад.

Накритий солодощами та фруктами, білий стіл на якому була розкладена композиція із білих квітів, прикував її погляд. Келихи для шампанського теж були прикрашені квітами. Кругом знаходилися квіткові арки.

Марина підійшла ближче та придивилася.

- Яка краса Сергію. В честь чого ти влаштував такий подарунок для мене?

- Подарунок чекає на тебе по-переду, - невизначено відповів він.

Оглянувшись, вона розгублено закліпала очима. Тільки зараз Марина помітила, що Аліни з Ігорем ніде немає.

- Сергію?

- Що таке?

- Де Аліна та Ігор?

Він опустив погляд в землю та знову підняв очі на неї.

- А хіба ти не бачиш, що їх тут немає? – Запитанням на запитання відповів він.

- Бачу. Тому і питаю в тебе, - звузила вона очі.

- Тут тільки ми. Я хотів провести час з тобою на одинці, нехай Аліна з Ігорем відпочинуть від нас.

- Але навіщо ти збрехав?

- Я боявся, що ти не захочеш їхати.

- Що? – Голосно розсміялася вона. – Не жартуй так!

Сергій посміхнувся.

- Мені не до жартів. Останнім часом між нами виникало забагато непорозумінь… Я боявся, що ти відмовишся та закриєшся в номері готелю.

Марина підійшла до нього, обхопила його обличчя руками та поцілувала в губи.

- Більше ніколи мені такого не кажи, зрозумів? Перестань сумніватися в мені. Я кохаю тебе Сергію.

- Я теж кохаю тебе.

Вона оглянулася на красу майданчика.

- Це білі олеандри? – Запитала підкинувши брови від здивування вона.

- Саме так, - підтвердив Сергій.

- Але ж Ігор сказав, що ці квіти неймовірно отруйні. Сергію ти що, вбити мене надумав? – Лукаво запитала вона.

- Ні в якому разі Мариночко, - мовив він, притягнув її до себе за талію та обійняв. – А тепер, прошу до столу. У мене з тобою буде дуже серйозна бесіда, - жартівливо мовив він.