Розділ 59

- Доброго ранку. - Привітався до Марини служитель готелю.

Вона незрозуміло поглянула на нього, але привітно посміхнулася.

- Доброго ранку. Щось сталося? – Запитала вона невимушено.

- Пройдіть будь ласка до ресепшену. Для вас є повідомлення.

Марина насупивши брови, трохи звузила повіки. Перший хто спав їй на думку, був Сергій. Марина схопилася за горло. Невже він не зможе приїхати? Чи може у нього є погані новини для неї? Не знаючи чого саме очікувати, вона зірвалася з місця та поспіхом попрямувала з ресторану, але про те що новина повинна бути від її коханого у Марини не залишалося сумнівів.

Вискочивши з дверей та за лічені секунди здолавши довгий коридор, вона опинилася в холі. На ресепшені нікого не виявилося і брюнетка розгублено підійшла до стійки. Неподалік на червоному дивані сидів чоловік із журналом в руках та щось читав. Марина зразу зрозуміла, що він так само, як і вона проживає в готелі, тому підійшла до нього.

- Вибачте, на ресепшені нікого немає. Ви не знаєте коли хоча б хтось повернеться?

Чоловік відірвався від журналу та вперся поглядом в Марину.

- Декілька хвилин тому була дівчина, але куди вона поділася зараз навіть не знаю, - потиснув він плечами.

- Що за чортівня! – Вилаялася Марина і стрімко розвернувшись, завмерла.

Прямо перед нею стояв Сергій, він широко посміхався, а в руках тримав величезний букет троянд із білих, червоних та помаранчевих квітів. У Марини при вигляді Сергія перехопило подих.

- Сергію! – Вигукнула вона та кинулася йому на шию.

- Кохана моя. Я тут, я приїхав, - мовив він міцно обіймаючи її вільною рукою.

- О господи, я так рада тебе бачити! У мене відчуття, що ми розлучилися на цілу вічність, - ледь не плакала вона. – Вибач це все мої гормони, - сльози все-таки покотилися з її очей.

Сергій вручив їй букет і Марина лукаво посміхаючись, взяла його в руки.

- Ммм, 101 троянда… Як символічно, дякую, - вона нахилила обличчя до квітів щоб вдихнути аромат.

- 121, -мовив усміхнено Сергій.

- Що? – Марина підняла на нього погляд.

- 121 троянда в цьому букеті, - пояснив він і очі Марини розширилися.

- Справді? Нічого собі. Мені подобається їхній аромат. Ти сам вибирав?

- Дівчина з магазину допомогла мені.

- У неї чудовий смак, - видихнула вона. – Напевно потрібно поставити їх у воду. Буде шкода якщо квіти почнуть в’янути.

- Тоді постав букет у воду і повертайся до мене. Я залишуся і буду чекати на тебе тут, - повідомив він.

- Гаразд, я швидко, - вона поцілувала його в губи коротким поцілунком та підійшовши до ліфту, натиснула кнопку виклику.

Коли Марина зникла з його поля зору, Сергій нервово засмикав край манжетів на сорочці. Його рука доторкнулася до кишені піджака і прикривши очі він розслабився. Довгоочікувана для Марини мить приближалася з невпинною швидкістю, він знав про це, а от вона – ні.

- Я повернулася! – Весело мовила вона, опинившись поряд з Сергієм.

Він посміхнувся.

- Ходімо люба, на тебе чекає невеличкий сюрприз.

- Що саме? – Шалено запитала вона йдучи поряд із ним до виходу з готелю.

- Зараз ми поїдемо в одне чудове місце, там будуть Аліна з Ігорем, які вже, до речі, зачекалися на нас, - зауважив він.

- Я думала вони хочуть побути на одинці? – Насупила вона брови. – І все-таки, куди ти відвезеш мене і чому Аліна мені нічого не сказала?

- Тому що сюрприз на те і повинен залишатися сюрпризом, щоб людина для якої його підготували нічого про це не знала, - серйозно мовив він.

Він відчинив перед нею дверцята чорного глянцевого Мерса та запросив до середини жестом. Марина слухняно всілася на переднє сидіння і тепер спостерігала, як Сергій обходить авто по-переду, відчиняє водійську дверку та сідає за кермо.

Їй подобалось спостерігати за ним, коли він вів машину. Сергій виглядав дуже мужньо за кермом, від нього так і віяло владою. Чи то можливо Марині так здавалося, тому що вона завжди була одурманена своїм коханим чоловіком. Не стримавши усмішку, вона не відводила від нього очей.

- Ти змушуєш мене червоніти. Марино, припини дивитися на мене таким поглядом, - розсміявся він і Марина помітила, що його обличчя і справді набуло червоного відтінку.

- Вибач, але я не можу, - сміялася вона. – Мені подобається коли ти соромишся. Це збуджує.

- З яких пір сором’язливість хвилює тебе? Чи це пов’язано із твоїми гормонами? – Недовірливо запитав він.

- Можливо, - пирхнула вона від сміху.

Сергій нахилився в її сторону та дістав із бардачка білу стрічку.

- Візьми і зав’яжи очі, - стримано скомандував він.

Вона шоковано поглянула на білу стрічку і запитала:

- Це жарт? – Її губи розтяглися в широкій усмішці.

- Марино роби те, що я говорю. Ми скоро приїдемо.

- Значить, я не повинна нічого бачити, - констатувала вона, прикривши стрічкою очі та зав’язуючи її на потилиці.

- Ти все вірно зрозуміла, кохана моя, - підтвердив Сергій.