Розділ 57

- Я завжди мріяла повторити сцену із Титаніка!

Голосно сміючись, Аліна розправила руки назустріч вітру, доки Ігор обіймав її за талію стоячи позаду.

- Я твій Джек, а ти моя Роза, - тихо прошепотів він, з лагідними нотками в голосі, цілуючи її у вухо.

Аліна мило посміхнулася.

- Головне щоб на нашому шляху не з’явився айсберг, а то буде гірко, - витягла вона губи в трубочку та схилила голову вбік.

- Ти сама прекрасна. Поряд із тобою мені завжди так легко та безтурботно. Ти мої ліки від печалі.

Ігор повільно переміщався поцілунками від її шиї до плеча. Аліна спробувала вивернутися, але він тримав міцно. Його обійми були наче сталеві тиски, але такі приємні.

- Не втечеш. Навіть думати забудь про це.

- Мені лоскотно Ігоре, - сміялася вона та голосно заверещала коли його пальці швидко пробіглися по її ребрах.

- Та невже? – Награно здивувався він, зробивши вигляд, що не повірив.

- Перестань!

Аліна з криками все-таки вирвалась з його рук (швидше за все тому що Ігор сам дозволив це зробити) та побігла на інший кінець яхти.

Ігор піймав її в самому кінці та обхопивши поперек талії, повалив на підлогу, продовжуючи лоскотати Аліну.

Біла яхта на якій вони вирушили на побачення в море, спокійно стояла посеред прекрасної блакитної лагуни, затамувавши подих. Природа теж мовчала. Мовчало все.

- Ігоре?

- Аліно?

Він на мить припинив її лоскотати та обережно взявши за руку, поглянув в очі. Аліна мовчала.

- Що ти хотіла запитати?

- Ти любиш дітей? – Не сміливо мовила вона, не дивлячись на нього, а дивлячись кудись в сторону.

- Так, я люблю дітей.

- А хочеш?

Він деякий час мовчав, Аліна бачила в ньому якісь вагання.

- Чесно кажучи, я ніколи про це не думав. Я не знаю, - на мить він знову замовчав, а потім підняв на Аліну погляд. – Ти вагітна?

- Ні, - швидко відповіла вона, посміхаючись. – Просто цікавлюсь на майбутнє. От і все.

Ігор тихо розсміявся.

- Добре. Майбутнє, - він задумливо ліг на бік, спершись на лікоть. – А ти кого хочеш, хлопчика чи дівчинку?

Тепер уже замовкла Аліна, вона трохи примружила очі, роздумуючи над відповіддю.

- Я завжди хотіла сина.

- Я теж хочу сина, - підхопив її думку Ігор. – Спочатку у нас буде син, а потім донечка. Ти згодна? – Він лукаво поглянув на неї.

Аліна не стримала посмішку і припала до його губ в поцілунку.

- Згодна, - мовила, припинивши цілунок, - але ти даси імена нашим дітям.

- Ні, не так! Давай я назву хлопчика, а ти даси ім’я дівчинці, домовились? – Запитав він.

- Я згодна.

Полегшено зітхнувши, Ігор відкинувся на спину і тепер дивився прямо на небесну блакить, яка розкинулась перед його поглядом.

- У нас буде чудова, велика сім’я, багато дітей. Ціла футбольна команда! – Збуджено говорив він.

Аліна не стримала сміх.

- Мені здається, що це занадто. Двох дітей вистачить з повна.

- А якщо народяться близнюки? – Ніби не чуючи слів Аліни, продовжував говорити свої роздуми він. – Хто з нас дасть їм імена? – Запитав і сам же відповів, - ти назвеш одного, я іншого.

Аліна слухала його з усмішкою на устах. Їй подобалися його слова та роздуми про сумісне майбутнє з дітьми. Доторкнувшись до його щоки тильною стороною долоні, вона легенько погладила його обличчя, проводячи рукою вниз по вилиці.

- … Так, це і справді буде неймовірно, - продовжуючи вдивлятися в небо, говорив він.

- Майбутнє з тобою і справді буде неймовірним, - мовила Аліна. – Я впевнена, що ти будеш хорошим татусем, коли у нас з’являться діти.

- Добре, тому що я думаю, що ти теж будеш дуже хорошою матусею.

Фарби покрили щоки Аліни.

- Насправді, я боюсь дітей, - призналася вона.

- Що? Чому? – Розсміявся він.

- Занадто велика відповідальність.

- Але ти не будеш одна в цій відповідальності. Нас двоє, разом буде легше, - заспокійливо мовив він. – Але дякую за приємні слова. Я теж думаю, що тато з мене вийде не поганий, - Ігор усміхнувся та притягнув Аліну до себе в обійми так, щоб вона лягла головою йому на плече.