Розділ 49

За зачиненими дверима у ванній кімнаті, Марина притиснула долоні до дверей та прислухалась. Сергій гримнув дверима покидаючи номер і вона змогла спокійно перевести дух.

Підійшовши до дзеркала, Марина обперлася руками на мийку та поглянула на власне відображення. Замучена, стомлена… Від веселої дівчини із сяючою посмішкою та блискучими очима нічого не залишилося. Зараз Марина скоріше нагадувала тінь тієї Марини, якою вона була раніше. Ледве не заплакавши, вона шморкнула носом та витерла долонею губи, розмазуючи червону помаду по обличчю.

В двері стійко постукали і Марина підскочила на місці.

- Забирайтесь геть! – Гаркнула непривітно вона.

- Марино це я! – Заговорила по ту сторону Аліна. – Я увійду, добре?

Марина криво посміхнулася сама собі.

- Ну давай, якщо зможеш.

- Що це значить? – Не зрозуміла Аліна і смикнула ручку дверей, які не піддалися. – Марино відчини будь ласка двері!

- Ні.

- Що за безглузда поведінка? Мені попросити Ігоря винести ці кляті двері разом з одвірками?! – Аліна явно почала злитися.

Декілька секунд по ту сторону дверей у ванні була тиша, а потім Аліна почула, як застукотіли каблуки Марининих босоніжок. Клацаючий звук, після якого наступила тиша. Зрозумівши, що Марина відперла двері, Аліна обережно взялася та повернула ручку.

- Ти сама? – Почула вона голос Марини, коли майже відчинила двері.

- Так, я сама, - підтвердила Аліна і увійшла до кімнати.

Брюнетка сиділа на пуфі поклавши руки на коліна. Вона дивилась кудись в одну точку на підлозі та мовчала.

Підійшовши до неї, Аліна опустилася на підлогу колінами та зазирнула Марині в очі.

- Я не знаю, що з тобою діється, але так більше продовжуватися не може. Ти повинна мені розповісти.

- Аліно… - Марина завагалася. – Я… Ти моя найкраща подруга і я розумію, що вчиняю неправильно. У тебе медовий місяць, а я все зіпсувала… - Марина почала збивчиво тараторити прискорюючи темп.

- Марино, заспокойся.

- Так. – Глибоко вдихнула брюнетка, а потім видихнула. – Вибач Аліно, за все, але я не можу тобі розповісти… Принаймні зараз. Я повинна все сама перевірити… Лікар навряд може помилятися, але…

- Ти хворієш? – Запитала Аліна.

- Не зовсім, - зітхнула вона. – Я обіцяю скоро тобі все розповісти. Але поки що, залиште мене в спокої, добре?

- Марино! – Обуренню Аліни не було меж.

Вона не розуміла, як Марина взагалі може так себе поводити. Жагучу брюнетку зараз хотілося просто прибити лопатою за самі добрі заслуги перед своїми друзями та коханим чоловіком. Невже Марина не могла зрозуміти, що причиняє їм нестерпний біль? Напевно не могла.

- Добре?! – Повисила голос брюнетка і Аліна здаючись, хитнула головою.

- Ти мене вбиваєш, - приречено видихнула Аліна і піднялася з колін. – Я не розумію, що з тобою діється.

- Скоро все розповім, - Марина говорила таким голосом, ніби хотіла спати.

Аліна поглянула на неї та мовчки вийшла з ванної кімнати.