Розділ 41

Ігор зупинився в небезпечній відстані від неї, їхні тіла буквально були в декількох міліметрах одне від одного. Аліна відчувала його подих на своїх губах, коли Ігор нахилився до неї та ніжно провів кінчиками пальців по її щоці. По тілу моментально пронісся табун мурашок і вона стрепенулася. Наступної миті, він ніс її на руках до ліжка.

- Мені потрібно більше свободи від тебе, мій вільний простір заповнений тобою. Це викликає залежність, - легенько посміхнулась вона.

- Тссс, - Ігор поклав вказівного пальця на її губи та легенько натискаючи на них, провів пальцем вниз до підборіддя. – Ми повністю залежим одне від одного – це ї є кохання.

- Це просто залежність.

- Але яка ж вона приємна ця залежність, - тихо мовив він і накрив її губи палким поцілунком.

Про все, що було далі, Аліна могла тільки здогадуватися, доки Ігор не перейшов до прямих дій.

Вона не могла уявити любовну близькість без проникнень, але сьогодні він показав їй іншу сторону кохання. Тантра, що складалася лише з дотиків та поцілунків. Кожен рух Ігоря викликав на її шкірі масу різних відчуттів, тіло Аліни відгукувалось на кожен дотик губ та рук коханого чоловіка.

В руках Ігоря Аліна помітила кубик льоду, яким він тієї ж миті обережно доторкнувся до її розжареного тіла. Вона зробила різкий, глибокий вдих від несподіваної прохолоди. А коли він почав вести ним до низу, на її шкірі з’явилися зрадливі мурашки задоволення. Краплини води стікали по її тілу та зникали в білосніжних простирадлах.

Аліна була здивована, коли досягла самої вищої точки насолоди та полегшено видихнула. Це було неймовірно.

Поцілувавши кохану Ігор піднявся з ліжка та ввімкнув тиху музику.

- Я не додумався зробити це раніше, - із деяким жалем в голосі мовив він. – Потанцюємо?

Він подав Аліні руку і вона опинилася в його міцних обіймах. Сильні руки чуттєво схопили її за стегна і стиснули.

- Танці… - Видихнула вона та підняла брови, поглянувши в його очі.

- Розслабся і віддайся ритму музики. Ось так, - руками він змусив стегна Аліни поворухнутися спочатку в один бік, а потім в інший.

Аліна голосно розсміялася.

- А ти вмієш бути гарним вчителем.

- Ти і без мене добре справляєшся, - мовив Ігор та відійшовши на крок від Аліни, почав спостерігати за її рухами.

Аліна послухалася, розслабилася та повністю подарувала себе танцю з мелодійними, не затійливими нотками в музиці.

Ігор обійшов її по широкій дузі, а коли опинився позаду, обійняв її однією рукою за талію, іншою доторкнувся до плеча та прибравши волосся, яке прикривало шию Аліни, поцілував. Аліна шумно видихнула повітря.

- Ти зводиш мене з розуму. Навіщо ти це робиш? – Хитро запитала вона.

- Під дією твоїх чар я не можу себе контролювати, - пошепки заговорив він.

- Я кохаю тебе.

- Я кохаю тебе теж, - шепіт залоскотав її вухо.

Мелодія змінилась іншою, а за нею була іще одна, і іще. Вони не чули та не помічали, як з новими піснями швидко плине час. Для них все з’єдналося в одне ціле, знак безкінечності… Вони все танцювали, доторкаючись одне до одного. Її рука в його руці, його рука на її спині, талії… Губи ледь відчутно доторкаються до її ключиці.

Аліна чула мускусний аромат його парфумів із легкими нотками бергамоту. Блаженно вдихала цей запах, ніби боялась, що чує його в останнє.

- Обіцяй, що завжди будеш зі мною. Обіцяй, що ніколи не покинеш мене, - шепотіла вона.

- Ніколи… Обіцяю.

- Так, я вірю тобі.

Марина сиділа в ресторані готелю та задумливо пила апельсиновий сік. Сергій був поряд із нею, по його вигляду можна було зрозуміти, що він зовсім, або майже не спав. В цю хвилину від сонливості його могла пробудити тільки міцна кава, яку він із задоволенням тримав у своїх руках.

- Якось мені зле, - видихнула Марина та з відразою поглянула на смажені ковбаски, що лежали на тарілці.

- Сніданок у вигляді одного стакану соку – нікуди не годиться, - серйозно мовив Сергій. – Ти повинна добре поснідати.

- Але я не хочу!

- Марино, ти повинна. Не поводь себе наче маленька дитина.

- Кажу ж: не хочу! – З натиском мовила вона та з огидою відсунула від себе наполовину порожній стакан.

Сергій сердито поглянув на стакан соку.

- Ти навіть сік не допила.

- Я не знаю в чому справа! Можливо мій організм все ніяк не може адаптуватися до місцевого клімату. Ми щойно прибули в Іспанію, тут інше повітря, інша їжа, питна вода також відрізняється… - Марина невизначено махнула рукою та підперши кулаком підборіддя, шумно перевела повітря.

В ресторані було багато зайнятих столиків, відпочивальники із різних куточків світу зібралися разом в стінах цього прекрасного готелю для того щоб скуштувати місцеві страви.

Марина дивилася на краєвид за великим вікном, яке простилалося на всю стіну та похмуро опустила очі.

- Що у нас сьогодні в меню? – Почувся бадьорий Алінин голос і Марина відчула, як подруга налетіла на неї позаду та міцно обійнявши, поцілувала. – Як вам спалося?

Аліна з Ігорем сіли на вільні стільці.

- Добре, - глибоко вдихнув Сергій.

- Бачу ніч була доволі безсонною, - посміхнувся Ігор та налив собі в склянку трохи соку.

Марина поморщилася, коли помітила, як Ігор почав його пити.

- Що з тобою? Ти якась бліда, - занепокоєно запитала Аліна в подруги.

- Та все добре. Просто мій організм адаптується, от і все, - потисла плечами вона.

- Але це не привід відмовлятися від сніданку, - невдоволено пробурмотів Сергій, стріляючи в кохану сердитим поглядом.

Ігор відставив склянку в сторону.

- Адаптація – це дуже серйозна справа Сергію. Ти пам’ятаєш, коли ми поїхали до Китаю вперше, ти майже неділю провів в туалеті через місцеву воду.

- Що? – Розсміялася Марина не вірячи власним вухам.

Ігор поглянув на неї та весело підморгнув.