Розділ 24

- Я все добре розумію, але здається, що нам пора вирушати, чи ні? – Подала голос Тамара, котра розслаблено сиділа в кріслі біля вікна.

Батько Аліни звернув на неї увагу.

- Тамаро. Ти також тут? Я радий тебе бачити.

- Повірте, у нас це взаємно, - широко посміхнулась блондинка.

- Як тобі у Чехії?

- Добре.

- А як справи у твого батька?

- Працює наче віл, але йому все подобається. Батько ні на мить не пошкодував, що поїхав туди, - Тамара піднялася з місця та підійшла до них. – Ви чудово виглядаєте. Чорний вам страшенно личить, - зробила вона комплімент його костюму.

- Радий, що ти оцінила, - засяяв посмішкою він.

Тим часом Ігор одягав краватку перед дзеркалом. Чорний костюм із білою сорочкою були для нього звичними і не викликали дискомфорту. Єдина різниця між діловим та елегантним костюмом була в тому, що зараз він одягається на власне весілля.

Двері відчинилися і на порозі без стукоту з’явився Віталій.

- Допомога потрібна? – Смикнувши куточком губи, запитав він.

- До цього моменту я ще справляюся, - Ігор почав застібати золоті запонки на рукавах сорочки.

Віталій ступив до кімнати та зняв з вішалки піджак.

- Ти вже бачив її? – Запитав підійшовши до Ігоря.

- Не бажано бачити свою наречену до весілля, - Ігор просунув руки у рукава піджака, який так дбайливо допоміг одягнути йому його товариш.

- І ти в це віриш? – Усміхнувся Віталій.

- Не зовсім, але про всяк випадок притримуюсь старих добрих прикмет. Не хочу щоб щось раптово пішло не так, - Ігор серйозно поглянув на Віталія і той пирхнув від сміху.

- Боягузливість тобі не личить, друже мій.

- Я не боягуз, - усміхнувся у відповідь Ігор.

- Телефонував Андрій, гості вже почали збиратися, всі чекають тільки на вас.

- Зараз вже їдемо, - в голосі Ігоря почулося легке роздратування.

Віталій помітив, що його друг трохи нервував, тому заспокійливо поплескав Ігоря по плечу.

- Все пройде добре. Весілля, вся ця біганина, переживання… Завтра ти прокинешся і зрозумієш, що ти одружений та щасливий, а поряд із тобою твоя кохана жінка. І більше нічого для тебе не існує.

- Я замовив квитки до Іспанії на наш медовий місяць. Сподіваюся, що Аліна оцінить.

- Ще б вона не оцінила, - здивувався Віталій.

- Може вона хотіла б поїхати до Парижу, чи кудись на острови, - Ігор завагавшись, поглянув в сторону вікна.

- Впевнений, що Середземне море прийде їй до вподоби, - щиро мовив Віталій.

Ігор оглянув уважним поглядом кімнату, підійшов до столу та відкрив одну із шухляд. Маленька біла коробочка лежала там де він її і залишив. Взяв до рук та відкрив її. Дві золоті обручки заблищали у променях сонця. Гладенькі, без каменів. Ігор завжди полюбляв класику, гладенькі кільця – гладке подружнє життя.

- Американки, - Задумливо мовив Віталій, коли підійшов до Ігоря та побачив обручки. – Гарний вибір.

- Дякую, - відповів Ігор, закрив коробочку та подав її товаришу. – Поки що вони побудуть у тебе.

- Я тільки з радістю, ти ж знаєш, - Віталій прийняв коробочку з обручками та поклав її до кишені свого костюму.

- Пора, - Ігор рішуче попрямував до дверей та ступив до коридору. За ним, такою ж рішучою ходою попрямував Віталій.

- Тату я дуже хвилююся. В мені одночасно вирують і радість, і страх, - говорила Аліна, коли вона, Тамара, батько та Вікторія, сіли до білого лімузину.

- Аліно, розслабся! – Тамара все-таки не витримала та наповнила свій келих шампанським, зробила ковток та наповнивши ще один келих, подала Аліні. – Для хоробрості! – Твердим тоном мовила вона. – Давай подружко, тобі стане краще.

Аліна згідно хитнула головою та взяла келих до рук.