Розділ 23

- Сфотографуй мене. Я хочу відіслати фото Марині, - Аліна вручила Тамарі свій телефон та відійшовши подалі, зупинилася посеред кімнати.

Блондинка швидко зробила знімок, на якому Аліна стояла в повний зріст та повернула телефон нареченій.

Аліна придирливо оцінила фото, але благати зробити ще один знімок не стала. Яка різниця, вроді вона й так чудово виглядає.

Відправивши фотографію по месенжеру, Аліна глибоко перевела подих. Відповідь від Марини прийшла миттєво, Аліна навіть не встигла покласти телефон на стіл.

«Подружко, ти неймовірно гарна!!!» - Прочитала Аліна подумки.

Наступної миті пролунав дзвінок на мобільний і Аліна підняла слухавку.

- Марино.

- Привіт моя дорогенька. Ти чарівна, як ніколи! Всі будуть просто у захваті від тебе, особливо Ігор, голову на відсіч даю! – Марина весело посміхалася на сенсорі екрану.

- Дякую, Марино. У мене йдуть такі сильні хвилювання, що аж руки тремтять.

- Таке може бути. Це повністю нормально. Ти хвилюєшся, тобі страшно, але все пройде і ти знову відчуєш себе добре, от побачиш, - Марина дещо спохмурніла. – Як пройшла вчорашня дівоча вечірка?

- Ох, дуже добре, - не стримала умиротвореної усмішки Аліна. – Мені сильно тебе не вистачало, - посмішка Аліни стала трохи понурою.

- Ти не уявляєш, наскільки сильно я корю себе за те, що мене немає зараз поряд. Аліно, я пожалкувала про те, що не залишилася в Кривому Розі.

Аліна нахмурила брови.

- У тебе все добре?

- Так, - Марина щиро посміхнулася задоволеною усмішкою. – Я рада, що я тут, просто… Справа в тобі. Я почуваю себе поганою подругою, я не повинна була залишати тебе на період твого весілля, а могла поїхати до Лондона пізніше.

- Не вигадуй дурниць, - відмахнулася Аліна. – Я не ображаюся на тебе, тому можеш розслабитися.

- Ігор тебе вже бачив?

- Ні, не бачив, як і я його не бачила.

- Не добре бачити наречену перед весіллям? – Посміхнулась куточком губи Марина.

- Так, напевне так і є, - відповіла Аліна та обернулася на стукіт у двері. – Заходьте! – Голосно мовила вона і повернулась до Марини. – Мариночко мені вже час, ми скоро виїжджаємо.

- Я вітаю тебе та Ігоря із вашим величезним святом і бажаю вам безкінечного кохання, - мовила Марина та помахала на прощання рукою.

Двері відчинилися і Аліна обернулася. На порозі кімнати стояв її батько. Зі сльозами на очах він простягнув руки до своєї доньки і Аліна стрімко кинулась в його обійми.

- Тату! Ти приїхав!

- Так, я не міг пропустити визначну подію твого життя, моя маленька принцесо, - мовив він та поцілував Аліну у маківку.

Вона шморкнула носом.

- Ну, ти чого? – Запитав він, зазирнувши їй в очі. – Не треба плакати. Ти ж не хочеш щоб твій гарний макіяж розтікся по всьому обличчю, - батько жартівливо підморгнув доньці лівим оком.

- Вибач, я не буду плакати, - розсміялася вона, часто кліпаючи очима, щоб прогнати дурні сльози.

- Моя донечка виходить заміж. - Він з гордістю поглянув на неї та погладив пальцями по її щоці. – Ти дозволиш татові відвести тебе до вівтаря? – Тихенько запитав він, хитро поглянувши на неї.

Аліна усміхнулася.

- Ти ще питаєш? – Вона знову міцно обійняла тата, притискаючись щокою до його грудей.