Розділ 18

Незрозумілі затуманені сновидіння порушило чиєсь втручання. Крізь сон Марина відчула, як до неї хтось доторкається. Вона сонно відкрила очі та помітила біля себе Сергія, який присів поряд із нею.

Вона заснула прямо на дивані, в кабінеті компанії. Занадто довге очікування змусило Марину трохи задрімати.

Сергій обережно гладив пальцями її по волоссю та посміхався.

- Ти така гарна, коли спиш. Я все ніяк не можу намилуватися тобою, - щиро мовив він.

- Котра година? - Марина привстала на лікті та озирнулася довкола.

За вікнами була суцільна темрява.

- Майже одинадцята вечора, - відповів він поцілувавши внутрішню сторону її долоні. - Нарада щойно закінчилася, тепер я повністю вільний.

- Ми їдемо до ресторану? - Запитала вона, поправила волосся та провела долонею по щоці, щоб прогнати залишки сну.

- Так.

- Я скорішу за все виглядаю жахливо, - Марина сіла на дивані та діставши маленьке люстерко, поглянула на своє відображення у дзеркалі.

- Ти виглядаєш чарівно, - Сергій не відводив він неї закоханого погляду.

Його рука доторнулася до внутрішньої сторони її бедра та чуттєво стиснула. Марина рвано видихнула повітря.

- Я думаю з цим краще почекати. Не хочу, щоб Річард знову нас застукав, - знервовано мовила вона, весь час дивлячись на його руку, на своєму стегні.

Колюче бажання близькості давило нестерпними спазмами на низ живота.

- Оце так! - Розсміявся Сергій. - З яких пір тебе турбує Річард?

Марина із докором поглянула на нього.

- Я не хочу говорити про Річарда. Мені постійно здається, що він на ді мною насміхається.

- Це не так. Річард просто така людина.

Марина підвелася та поправила на собі одяг.

- Думаю, я готова їхати.

Сідаючи до серебристого автомобіля, Марина кинула останній погляд на скляні стіни офісу. Вона була такою далекою від справ бізнесу, зовсім нічого не розуміла в цьому. Дверцята зачинилися за нею, коли вона опинилася в темному салоні машини. Поряд сів Сергій. Його рука міцно стискала її тендітну долоню, Марина відчувала її тепло. Спокій та легкі нотки щастя огортали її собою.

- Твій день сьогодні був по справжньому жахливим, - заговорив до неї Сергій.

- Зовсім ні. Більшу частину дня я провела поряд із тобою, для мене це дуже багато значить. 

Стіни розкішного ресторану були оформлені в чорно-сірих кольорах. Невеликі круглі столи, накриті фіолетовими скатертинами, прикрашали мініатюрні вази з квітами.

- ...Я замовляв столик... Так, дякую...

До Марини доносилася лише частина слів із розмови Сергія з адміністратором ресторану. Вона настільки прониклася тутешньою атмосферою, що не чула та не бачила нічого крім витонченого інтер'єру навколо себе.

- Ходімо, - прошепотів їй на вухо Сергій, виводячи кохану з трансу.

Адміністратор провів їх до їхнього столику та подав меню.

- Дякую, - мовила Марина, приймаючи до рук чорну книжечку меню з відтиском емблеми ресторану на зовнішній обкладинці.

Уважно вивчаючи асортимент страв та напоїв ресторану, Марина закрила меню та відклала його в сторону. Сергій помітив її маніпуляції.

- Що трапилось кохана, ти не знаєш, що вибрати?

- Я буду замовляти те саме, що і ти.

- Чому? - Здивувався він. - Мені дуже приємно, що ти хочеш підтримати мої смаки у стравах, але...

- Я нічого не розумію, тут все на англійській мові! - Голосно зашепотіла вона.

Сергій на мить прикрив та відкрив очі.

- Точно. Вибач сонечко, давай я тобі допоможу.

Марина повеселішала, на обличчі розквітла радісна посмішка.

- З чого почнемо? - Запитала вона склавши руки на стільницю.

- Краще всього почати з напоїв.

- Хочу червоного вина довгої витримки, а стейк середнього прожарювання у них є?

Сергій посміхнувся.