Розділ 16

Хвилини тяглися повільніше ніж равлики. Марина сиділа в кріслі напроти Сергія, поки він займався робою. Закинувши ногу на ногу, Марина підперла голову рукою. Нудьга і справді поглинала її, стискаючи мертвими тисками. Підвівшись, вона підійшла до вікна, далеко на горизонті збиралися до кучі чорні грозові хмари. Марина поглянула вниз, туди де великі натовпи людей поспішали у власних справах.

- Тобі подобається твоя робота? Ти весь час тільки те й робиш, що переглядаєш документи та ставиш підписи, - повернулася вона до Сергія.

- Я попереджав, що веселощів тут не буде, - серйозно відповів він не підіймаючи голови.

Марина шумно видихнула повітря, швидким кроком підійшла знову до крісла та впала на нього сідницями. Сергій не звернув на неї ніякої уваги. І тоді, Марина широко розставила ноги - добре, що спідниця, яку вона одягла дозволяла це зробити.

Сергій зосереджено продовжував вивчати документацію. 

Марина легенько поворухнулася на місці.

- Що ти робиш? - Запитав він.

- А на що це схоже? - Майже пошепки запитала вона та знову поворухнулася, на цей раз вона вклала у свої рухи максимум звабливості.

Сергій підняв на неї погляд та схилився на спинку крісла. Його погляд задумливо вивчав її рожеву спідню білизну.

- Ти відволікаєш мене від моїх власних думок. Тепер я не можу думати ні про що крім шаленої близькості з тобою, - важко видихнувши мовив він.

- Ой-ой, - Марина кокетливо, ніби дівчина з pin-up картинки, прикрила рота. - Я заважаю вам працювати Сергію Петровичу?

- Яка ти здогадлива, - криво посміхнувся він.

- Я думаю... - Марина повільно піднялася з крісла, обійшла стіл та вмостившись сідницями на стільницю, взяла рукою його краватку та з легеньким натиском потягла на себе, - ...що вам потрібно трохи розслабитися, відволіктися від цієї рутинної роботи...

- Марино...не зараз, - в його голосі звучала відкрита погроза, але бажання близькості видавав його важкий подих.

- Чому ні? - Вона образливо підняла одну брову та трохи відкрила рота.

Погляд Сергія так і прикувався до її уст.

- Сюди в будь-яку хвилину може хтось увійти.

- Ну то й що? Нехай бачать, що ми тут зайняті важливими справами та ідуть собі геть, - Марина вульгарно відкинула волосся назад та одним стрімким рухом звільнила себе бід жовтої блузки.

- Ти граєшся з вогнем, - прошепотів він, підхопив її під стегна та посадив собі на коліна.

Тепер Марина сиділа обличчям до нього, поки його губи осипали поцілунками її ніжну ключицю.

Сергій встав, міцно тримаючи Марину в своїх руках та відгорнувши папери в сторону, поклав її прямо на стіл. Поки він швидкими рухами знімав із себе піджак, Марина розстібала шкіряний ремінь на його штанях.

Шалена пристрасть охопила їх своїми обіймами та так сильно, що вони навіть не почули, як двері кабінету відчинилися і до нього хтось увійшов.

- Оце так! Сергію, я і не думав, що ти приведеш в офіс Маріанночку. Вибач, Мариночку!