Розділ 15

Покидаючи стіни готелю, Сергій та Марина підійшли до чорного автомобіля, який чекав на них біля входу. Шофер послужливо відчинив перед ними дверцята і Марина опинилася в салоні першою, поряд сів Сергій.

- Відвези нас в офіс, як можна швидше, - мовив він до водія.

Марина із задоволенням спостерігала за пейзажем, що проносився мимо них за вікном. Водій опустив скло, тому теплий вітерець пробираючись до середини, куйовдив і без того її не слухняне волосся. Вона заправила пасмо за вухо (ніби це мало допомогти), та мило посміхнулася.

В полі зору Марини з'явилася дівчина, яка вигулювала безліч собак на довгих повідках. Марина нарахувала сім собак, вони були різні по розміру та породі. Золотистий ретривер, щось помітивши на іншому боці вулиці, що було сил попрямував туди та потяг бідну дівчину за собою. Марина беззвучно розсміялася. Що було далі, вона не знала, бо їхнє авто звернуло вправо і тонка, ніби тростинка вигульщиця собак зникла із виду.

Невдовзі, чорний Фольксваген під'їхав до стін високої будівлі та зупинився на парковці. Марина вилізла на вулицю та роззявивши рота, поглянула на стіни головного офісу, які були зроблені повністю із серебристого скла.

- Скільки тут поверхів? - Запитала вона, приклавши до лоба долоню щоб сонце не так сильно сліпило їй очі.

- Не хвилюйся, тут є ліфт, - мовив Сергій. 

Просторий хол в сірих, стальних тонах, зустрів свіжістю та ароматом жіночих парфумів. Марина помітила червоні дивани без спинок та безліч скляних столиків на невисоких металевих ніжках.

- Доброго дня, Сергію Петровичу, - привітно посміхнулася молода дівчина, яка сиділа на ресепшені. 

Коли Сергій підійшов, вона зробила помітку в журналі та подала його Сегію на підпис.

Марина взяла Сергія під руку, коли вони попрямували до ліфта. Вийшовши на сороковому поверсі, Сергій повів її прямо довгим просторим коридором. Попереду були великі двері з червоного дерева.

- Оце так! - Вигукнула Марина, покрутившись навколо себе.

Але радісна посмішка зникла з її обличчя, коли вона зупинила свій погляд на жінці років 35, яка сиділа на дивані обтягнутому чорною шкірою, закинувши ногу на ногу.

- Хто це? - Марина поглянула на свого коханого.

- Доброго ранку, - солодко протягла жінка.

- Саро, який сюрприз! Не очікував тебе тут побачити в таку рань.

- Я вмію дивувати, - Сара підвелася та граційною ходою від стегна, підійшла до нього.

В руках вона тримала товсту, чорну теку із паперами.

- Я тут принесла звіти за останні 8 місяців, як ти і просив, - вона багатозначно поглянула на нього і Марина голосно прочистила горло.

Сергій ніби вийшов із заціпеніння та поглянув на неї.

- Саро знайомся, це Марина - кохання всього мого життя.

Сара оцінюючи оглянула Марину зверху вниз та зупинила погляд на очах.

- Так ось вона, та сама принцеса, яка звела тебе з розуму, - говорила вона до Сергія, але зацікавлений погляд був прикутий лише до обличчя Марини. - Рада нарешті зустрітися, - Сара подала Марині руку і та неохоче потисла її.

- Я теж рада...знайомству, - пробурмотіла Марина. - Ви разом працюєте?

- Лише коли Сергій в Лондоні, - розсміялася Сара. 

Сергій неловко почухав потилицю, Марина помітила незрозумілі вібрації, що бриніли в повітрі наче струни гітари.

Сара була одягнена в діловий костюм, сірий жакет, червона блузка, сіра спідниця до колін та червоні туфлі на високій шпильці. Пуговиця на жакеті ледь застібалася від випираючих великих грудей, які Сара ніби спеціально виставляла напоказ.

- У тебе все, чи ще щось? - Запитав він. - У мене багато справ...

- Це все, - Сара усміхнулася та попрямувала геть до виходу.

Приблизно годину Сергій сидів над паперами та розглядав їх. Марина сиділа напроти нього, закинувши ногу на ногу, і цією самою ногою вона весь час нервово чіпала.

- Що вас пов'язує... Із цією Сарою? - Нарешті не витримала вона і задала питання, яке що сили мучило її.

Не відриваючи очей від паперів, Сергій відповів:

- А я все чекав, коли ж ти наважишся запитати...

- Ну... Я чекаю на твою відповідь.

- Сара - моя колишня. Два роки тому, ми розійшлися. 

- Оуу, я не знала цього.

- Ти і не могла знати. Я теж не в курсі твого колишнього життя, бо це не мої справи з ким ти раніше зустрічалася. Але поспішу запевнити тебе, що з Сарою давно покінчено, вона моє минуле, яке я не можу виправити.

- Ти жалкуєш про те, що ви розійшлися?

- В раховуючи те, що це я її покинув, бо вона зраджувала мені на ліво та направо - я ні про що не жалкую.

- А вона схоже жалкує, - задумливо протягла Марина.

- Сара в минулому, тобі не має про що турбуватися, - запевнив Сергій.