Розділ 12

Причал Вестмінстер являв собою простору площадку навколо якого були води річки. Марина ступила на місток, пройшлася та зупинилася біля самого краю. У водяному дзеркалі вона помітила власне відображення розгубленого обличчя, темні важкі хмари над головою і Сергія, який зупинився поряд із нею.

Глибоко вдихнула та мовила, відходячи на два кроки назад.

- Трохи страшно.

Сергій зацікавлений її реакцією, взяв кохану за руку.

- Що стало причиною твого страху, моя люба?

- Коли я ось так дивлюся у воду, мені постійно здається, що я впаду і почну тонути.

- Ти не вмієш плавати?

- Не в тому річ. Мене просто лякає глибина, - мовила Марина та голосно заверещала, коли руки Сергія обхопили її за талію.

Він підняв її на руки та підступив до самого краю.

- Що ти робиш, не смій?! - Горлала на всю вулицю вона, перелякано хапаючись руками за його широкі, мускулисті плечі. 

Дівочий крик доторкнувся до спокійних вод Темзи та потонув у її глибинах.

Сергій розсміявся та обережно поставив її на ноги.

- Я просто пожартував.

- Не смішно! - Обурилася вона. - В якийсь момент, я вирішила, що ти мене все таки кинеш і піду з головою під воду.

- Я б ніколи такого не зробив, - він притягнув її за талію, міцно притиснув до себе та палко поцілував. 

Марина розтаяла в його обіймах, наче цукор в чашці гарячої кави.

Вона поглянула на Біг Бен, потім на інший берег, людей, які кудись поспішали та зупинила погляд на великому круїзному судні білого кольору. Поряд стояли ще декілька таких же, але менших за розмірами.

- Який із них наш? - Запитала вона у Сергія, вказуючи на водяний транспорт.

- Бачиш судно із червоною смугою? - Мовив він і Марина кивнула головою. - То і буде наш.

Її губи розтяглися в задоволеній посмішці.

- Де твій дурнуватий Річард? Як можна змушувати чекати когось так довго?! У твого друга зовсім совісті немає! - Гаркнула вона та різко замовкла, коли обернулася.

Річард стояв на причалі, на ньому був чорний спортивний костюм з капюшоном, а поряд була довгонога молода дівиця в коротенькій білій сукні.

Сергій гучно відкашлявся, а Марина із почервонілим від ніяковості обличчя, повернулася до нього.

Річард все чудово почув.

І чому ця людина, з'явилася тут, саме у цю мить? Прокляття!

- Маріанночко, - солодко протягнув він. - Сергій, - потиснув руку Сергієві. - Я бачу, що ви вже зачекалися на нас. Приношу свої вибачення за те, що змусив вас так нервувати.

Його слова били Марину по щоках своєю насмішкою. Вона чудово розуміла, що Річард звертався саме до неї, хоча і дивився тільки на Сергія. Яка незручна ситуація трапилася.

- Мене звати Марина. Розумієте? Припиніть будь ласка називати мене Маріанною.

- Як скажеш, - погодився він. - Пів року назад, у мене була коханка із таким іменем. Ти мені чимось її нагадуєш... - Він на декілька секунд призадумався, оглядаючи Марину, а потім дав відповідь, - ...Можливо розміром грудей.

Від таких слів Марина ледве не задихнулася від гніву. Він що, знущається з неї? Але почувши тихий сміх Сергія та відчуваючи дотик його теплої долоні до своєї поясниці, заспокоїлася і видавила із себе щось на подобі милої посмішки.

- Ха-ха, мені подобається ваше почуття гумору. Впевнена, що ваша супутниця з вами нізащо не засумує, - мовила Марина, зображуючи веселість. - До речі, як її звати?

- Мене звати Емма, - вимовила вона страшенно ламаною українською мовою. У неї був сильно виражений акцент, який просто лупив по вухах.

- О, ти говориш українською? - Здивувалася Марина.

- Я працюю в сфері ескорту, тому в мою роботу входить знання інших мов, ділових тем та багато чого іншого щоб я могла підтримати розмову із поважною особою, - відповіла вона ніби на автоматі.

- Оу, - Марина із розумінням хитнула головою. - Раніше ескорт означав тільки одне...

- Я не повія, - розсміялася Емма дзвінким сміхом.

Річард несподівано сплеснув у долоні.

- Годі вам дами! Поговорите пізніше, у вас ще буде час. А зараз, ми сядемо на це чудове судно та прекрасно проведемо час.

Марина оглянулася та помітила, що транспорт вже наближався до них.

- Прошу на борт! Ми відпливаємо у круїз! - Торжественно вигукнув Річард.