Розділ 9

Кривий ріг. Україна.

- Я сама не знаю, що мені потрібно, - Аліна сиділа за столом у своїй вітальні та вибирала листівки для запрошення на весілля, які перед нею дбайливо розклала молоді ілюстраторша.

- Мені подобається ось ця, - мама Аліни Вікторія, ткнула пальцем у білого кольору листівку на якій були зображені білі лілії із двома золотими обручками.

Аліна шумно видихнула повітря та відкинулася на спинку стільця.

- А мені НЕ подобається! – Акцент стояв саме на складі «не», після чого Аліна підвелася з місця та пройшлась по кімнаті.

Ілюстратор багатозначно переглянулася із мамою Аліни і молодиця мовила:

- Я можу зробити ще декілька варіантів для вас і принести завтра щоб ви змогли вибрати.

- Ні, - Аліна швидко підійшла до столу і вказала пальцем на блакитну листівку з білими трояндами, намистом та золотистою стрічкою. – Ось ця підійде, як ніколи! – Рішуче мовила вона.

Вікторія з сумнівом поглянула на дочку.

- Ти впевнена, може ще трохи подумаєш?

- Впевнена мамо. Якщо не виберу сьогодні – не виберу і завтра! Мені подобається ця листівка, роздрукуйте 65 таких і я буду самою щасливою! – Аліна войовниче вперла руки в боки.

Вікторія поглянула на ілюстратора і мовила:

- Думаю, ви нас почули, - усміхнулася вона.

Коли дизайнер покинула їхній дім, Вікторія сидячи на стільці, повернулася до Аліни та мовчки дивилася на свою доньку.

- Мамо швидко збирайся, нам ще треба піти до салону за сукнею, - поквапила її Аліна та пішла до своєї спальні.

Літня жара не давала спокою ніде. Опинившись на вулиці, вони ніби потрапили у розжарену піч. Вікторія помахала перед обличчям долонею, але це нічим не допомогло і Аліна розсміялася.

- В машині є кондиціонер, там буде прохолодно.

- Ох, надіюсь, - мама важко перевела подих, дивлячись як шофер вигонить автомобіль із гаражу. – Ненавиджу літню спеку, вона доводить мене до сказу.

- Не тебе одну, - мовила Аліна сідаючи в прохолодний салон на переднє сидіння, Вікторія розмістилася позаду. – Відвези нас до весільного салону весільного одягу, - мовила Аліна до водія.

- До якого саме салону ви хочете, їх в місті багато, - прогудів водій.

- А який самий найкращий? – Лукаво підморгнула йому вона.

Водій посміхнувся.

- Я вас зрозумів.

Машина виїхала за ворота та повільно покидала приватний сектор елітного району. Проїжджаючи мимо незнайомого кафе, Аліну охопила якась нестримна ностальгія по роботі офіціанткою. Тепер завдяки Ігорю, вона більше не ходить на роботу, тому що він повністю забезпечує її всім необхідним. Але сум по дружньому колективу та обслуговування столиків не давав їй спокою. Аліна розуміла, що це все маячня, - робота офіціанткою – той ще жах. Тому, відкинувши подалі безглузді думки, вона беззвучно подякувала богові за те, що зараз має і радісно посміхнулася дивлячись у вікно.

- Приїхали, - вирвав її із власних роздумів голос водія.

Весільний салон із просторим залом, прикрашали різні сукні на будь який смак. Аліна підійшла до однієї їх них та доторкнулася рукою до білосніжної, довгої спідниці сукні.

- Чим я можу вам допомогти? – До них підійшла усміхнена жінка років 30, волосся якої було туго зав’язане у кінський високий хвіст, а на жилетці вона мала бейджик із написом «Ірина».

- Доброго дня. Нам потрібна сукня, - мовила Аліна.

- Для кого сукню вибираємо, для вас, чи для вас? – Ірина почергово оглянула спочатку Аліну, потім Вікторію.

- О ні, ні! – Розсміялася Вікторія. – Я вже своє весілля відгуляла. Сукня потрібна моїй дочці, вона скоро виходить заміж.

Ірина усміхнено хитнула головою.

- Давайте я покажу вам наші моделі. У нас два дні назад була нова поставка. Отже сукні у нашому салоні відповідають усім стандартам моди, якщо вас звичайно турбуєпитання моди.

- Мені байдуже, лише б сукня була красива та добре на мені сиділа, - відмахнулася Аліна.

- Гаразд, клієнт завжди правий. Ходімо за мною, - мовила вона.

Ірина повела їх до іншої зали, яка була набагато просторіша за попередню. Аліна побачила власне відображення у високих, здоровенних дзеркалах, які розташовувалися навкруги них.

- Так багато дзеркал, - мовила вона.

- Дзеркала потрібні для того, аби ви змогли розгледіти себе з різних ракурсів, - повідомила Ірина.

- Це все дуже добре, але я спочатку зателефоную до Марини, ми з нею домовилися, що вона допоможе мені із вибором сукні, - Аліна дістала із сумочки телефон.

- Марина – це та дівчинка в якої ти проживала? – Запитала Вікторія.

- Так, вона моя краща подруга.

- А чому вона не прийшла прямо сюди щоб допомогти тобі?

- Тому що Марини зараз немає в місті, мамо. Вона поїхала до Англії на 8 місяців.

- Як можна пропустити весілля найкращої подруги? Що це за дружба така?– Невдоволено пробурмотіла мама та склала руки на грудях.

Аліна кинула на неї важкий погляд, але вирішила промовчати і натиснула кнопку виклику.