Розділ 7

Сергій постійно спілкувався із різними чоловіками, до них весь час хтось підходив щоб привітатися. Врешті решт, Марина залишилася на самоті, поки Сергій щось обговорював з одним із партнерів. Дівчина, яка стояла неподалік від Марини, була сумною та повністю виражала свою невдоволеність через вираз обличчя. Без вагань, Марина підійшла до неї та привітно посміхнулася.

- Привіт. Мене звати Марина. Схоже, що наші чоловіки нас покинули, - розсміялася вона. - А тебе як звати?

Дівчина не спочатку звернула на неї увагу, але коли погляд її зелених очей вперся в Марину, в її виразі обличчя нічого не змінилося. Дівчина мовчала.

- Мені подобається твоя сукня. Напевне вона коштує цілу кучу грошей, - Марина знову зробила спробу заговорити з нею.

Марина відчула незручність, схоже, що ця дівиця зовсім не горіла бажанням з нею говорити.

Постоявши поряд із Мариною ще буквально декілька секунд, дівчина просто розвернулась та пішла геть.

Шоковано дивлячись їй услід, Марина мовила:

- Так, так, пішла я геть! Вмикаємо ігнор та тихенько віддаляємося! - Піймавши за руку хлоця офіціанта, вона взяла келих шампанського, що стояв на підносі. 

Хлопець привітно посміхнувся та хитнув головою.

- Що це за шампанське? - Запитала вона в нього, після того, як зробила маленький ковток. Нотки цитрусу потрапили до рота.

Офіціант усміхнено щось відповів на англійській мові і Марина підняла брови.

- Вибач, я зовсім не розумію, що ти мені говориш, жаль. Язиковий бар'єр все псує, - сумно мовила вона і він пішов далі.

- Навіть не намагайся, - позаду пролунав голос Сергія і вона обернулася.

- Ти про що? 

- Я помітив, що ти говорила з Даною. 

- О, так ось як її звати, - витягла губи в трубочку Марина. - Вона повністю проігнорувала мене, ця Дана. Звичайно я все розумію. Така велична особа, як вона, не стане говорити з такою, як я!

- Не в тому справа, - Сергій засунув руки в кишені своїх штанів. - Вона зовсім не розуміє української мови.

Марина поглянула на нього.

- Ось воно що. А я вже подумала...

Сергій підійшов до неї зовсім близько, обійняв та ніжно доторкнувся губами до її ключиці. Марина на мить прикрила та відкрила очі. Блискавичне відчуття насолоди виникло десь внизу живота.

- Ходімо зі мною, - він взяв її за руку та повів за собою.

Коли вони підійшли до великого круглого столу, за яким сиділи чоловіки поважного вигляду, їх зустріли привітними посмішками та запросили приєднатися до них. Тепер Сергій знову поринув у незрозумілі для неї розмови, а Марина просто сиділа поряд із ним та мовчала, лише іноді посміхалася, коли того потребували обставини.

- ... Його вибили з бізнесу його ж люди. Лишили абсолютно всього. - Говорив один із чоловіків, неймовірний брюнет із високими вилицями та водянистими блакитними очима.

- Я не знав про це. - Задумливо мовив Сергій. - І де він тепер? Вони ж не могли його вбити.

- А вони і не вбили. Він живий та здоровий. Лишити його всього майна у них сміливості вистачило, а от довести діло до кінця - ні.

- Генрі не можна було вбивати. Аби вони зробили це - розгорівся б скандал міжнародних масштабів. А таке нікому не потрібно, - заговорив інший чоловік. - Говорять, що Генрі втік кудись в Італію. Йому дав притулок один із його добрих товаришів. Та найняв його в якості власного водія.

- Водій? Як низько для "короля" Генрі, - із долею доброго сарказму, мовив Сергій. - Схоже, що його самооцінка впала геть низько.

- Її в нього взагалі не стало, - розсміявся інший з чоловіків.

- А хто тепер буде управляти "Караванами"? Саме через нього всі ці справи і проходили. Це величезна втрата для міжнародного бізнесу. Вже є новий претендент на цю посаду? - Зацікавлено мовив Сергій.

- Як на рахунок тебе?

- Ні, - розсміявся Сергій, - це точно не для мене. Боюся, що Ігор мене не зрозуміє, якщо я почну контролювати поставку наркотичних речовин. Бути головним караванщиком - це дуже велика честь, але це також дуже небезпечно. Генрі був єдиним караванщиком за останні 50 років. Цікаво, в який момент у них вистачило сміливості скинути його з усіх рахунків?

Один з чоловіків згідно хитнув головою і мовив:

- Це не так то й важливо Сегію. Як справи у Ігоря? Шкода, що його з нами немає.

- У нього справи в Кривому Розі.

В цей момент, Марина нахилилася до нього та прошепотіла:

- Не проти якщо я вийду? Хочу зателефонувати до Аліни.

- Звичайно кохана, - відповів він.

Марина вибачилась перед присутніми, підвелася та попрямувала до дверей, які вели на простору терасу.