Розділ 32.1…і в якому все закінчується

Серед широких смуг дрімучих листяних лісів на горбистій рівнині розкинулося невелике містечко. Усі жителі знали, що праворуч густо рослого лісу ходити не можна, бо живе там відьма. Щоправда, небагато хто її бачив і навряд чи упізнав би на велелюдних міських вуличках. Але чуткам та переказам люди вірили й, як правило, обходили десятою дорогою місце, де нібито була хатина відьми.

І правильно робили. Адже саме до тієї відьми нерідко навідувався наймогутніший з усієї нечисті. 

Цвітана сиділа у своєму будиночку, схованому за високими колючими зарослями, й повсякчас кидала занепокоєні погляди у вікно.

А коли підлогою почав клубочитися густий чорний дим, то серце її гупнуло стривожено, мов полохливий птах за вікном.

– Ти чекала на мене? – нахилився над вухом Повелитель усіх темних сил. Той, кого боялися. Той, кому поклонялися.

– Так, чекала. – Підійшла до нього відьма. – Ти знаєш, що я завжди чекаю.

Погладила тремтячими пальцями його синяво чорну шовковисту сорочку.

– Я маю для тебе новину, – сказала ніби радісно, але ж скривилася, мов від кислої сливи. – Я відчуваю, що в мені знову зародилося життя.

– Що? – відкинув її руку Повелитель. – Ти якась неправильна відьма. Занадто плодовита! Доведеться знову звертатися до цієї дурепи Лагоди. От невже ти за стільки років не змогла нічого придумати, щоб унеможливити такий варіант розвитку подій.

– Ти хочеш, щоб я позбулася і цієї дитини? – спитала здавленим голосом відьма.

– Так! – гаркнув володар. – Бо це не дитина, це породження моєї темної енергії. Невідомо що з тебе вилізе на світ! Треба терміново щось робити! Яка ж ти, на біду, непересічна темна відьма! Інші не вагітніли!

– Я чула, що в тебе був син, – задумливо промовила Цвітана, відходячи до вікна. – І він був не потворою, а мав цілком нормальний людський вигляд. І сильні магічні здібності.

– Поки дитя виросте, то може різне трапитися. Послухай, Цвітано, – зненацька пом’якшив свій голос Повелитель. – Ця дитина не має народитися, бо існує давня легенда, передбачення. Що нібито саме дитина мене знищить, породжена з темної енергії. Якщо ти хочеш, щоб я існував вічно, то зроби сама те кляте зілля і випий його. Доки дитя виросте, воно може безліч разів спробувати мене знищити. Я не можу так ризикувати. Принаймні допоки не вип’ю зілля підсилення, яке мені мала б уже давно приготувати та клята Лагода.

– Тобто цю дитину ніяк не зберегти? – ще раз спитала Цвітана.

– Звісно, що ні! Скільки разів тобі повторювати! Я й так розповів тобі те, що мав би тримати в таємниці. Лагода тобі випадково рецепт зілля позбавлення плоду не казала? Можливо, ти знаєш, як його зварити.

– Казала, – усміхнулася Цвітана. – Я вже його зробила.

І взяла із підвіконня звичайний дерев’яний кухоль із розтовченим зіллям, залитим місячною росою. Повільно, не зводячи очей з Повелителя, смакувала ним. Але світилося ледь помітним дріботливим світлом з того кухлика. 

– А хіба зілля Лагоди світилося магічним сяйвом? – почав щось підозрювати Повелитель.

– Ні, але я його вдосконалила, – зненацька почулося з іншого кутка. І на середину кімнати вийшла й сама Лагода.

–Ти… – прошипів володар. – Що ти тут робиш?

– Прийшла просити вашої милості. Щоб зняли прокляття з мене!

– Ти, зміюка, мене ослухалася! Ти знаєш, що я ненавиджу, коли чинять на свій розсуд! Ти була моєю відьмою, мала б робити все, як я скажу! Натомість вчинила, як тобі забажалося. Моє покарання остаточне! Я не збираюся його змінювати!

– Однак я стільки років служила вам віддано. Невже це не варте подяки. Невже ви не можете відпустити мене жити звичайним життям так, як Зореславу. Чому до одних своїх відьом ви проявляєте милість, інших змушуєте страждати?

– Я сказав тобі, що не хочу тебе бачити, – плювався злобою Повелитель. – Забирайся геть!

– А мене ви також проженете? – раптово зайшла з іншої кімнати Зореслава.

– І ти тут! – вражено вигукнув Повелитель. – Так, дівчатка, щось ви не в тому місці й не в той час зібралися. Невже це змова супроти мене? А тобі ж я чим завинив? Ми ж наче мирно розійшлися з тобою, – злісно зиркнув на Зореславу Повелитель.

– Я турбуюся про майбутнє своєї доньки. І не хочу, щоб одного дня ви заявилися до мене додому й сказали, що вона має вам служити, бо вона – ваша темна відьма.

– Ну це вже геть неприпустимо! – гаркнув Повелитель і пустив кімнатою темний дим. – Я вам помщуся так, як ви й не уявляєте навіть!

Однак він не встиг ні зникнути, ні покликати когось, і навіть не зміг нічого зробити. Адже підсилена магічним зіллям Цвітана підняла вгору долоню, й він застиг нерухомо на місці. Лише темні очі переливалися усілякими відтінками червоного.

Цвітана й Лагода почали швидко читати заклинання знищення темної істоти. А Зореслава кинулася на вулицю, де в льоху була схована в оточенні Гліба та Владислава її дочка.

Яруся стискала в ручках невеликий мішечок із зіллям, що мало б розірвати Повелителя на маленькі шматочки. Зілля те ретельно готували усі три відьми.

Чоловіки також намагалися увірватися в хатину.