Розділ 29.1…а Лукаш здається

Одноманітні були розваги в темному замку. Крім рідкісних зібрань нечисті, коли організовували бали й гульбища, частенько своїм вузьким колом грали в карти, ігри, влаштовували імпровізовані концерти. Але найцікавішим та найпоширенішим заняттям було проведення дослідів в лабораторії. Саме там найбільше часу й проводила Лагода. Нерідко до неї приєднувався Повелитель. Він і сам любив щось змішувати, магічно наповнювати й створювати нові чудодійні засоби.

– Колись я створив таке зілля, що перетворює будь-яку істоту чи людину в змія, сильного й могутнього, – хизувався своїми вміннями Повелитель. – Але процес перетворення передбачає й зміни зовнішності. Спершу, за людськими уявленнями, істота набуває потворності. Потім покривається лускою та стає змієм. Але є в цьому відхиленні і якась краса. Зможеш змінити мою доробку так, щоб магічні здібності й взагалі внутрішня сутність не змінювалася, а лише зовнішність.

– Нащо це вам, Повелителю? – здивувалася Лагода.

– Карліта мене дратує, – згадав про управительку темного замку його господар. – Як подивиться своїм щенячим поглядом, так і хочеться їй якось насолити. Змінити її неприємне обличчя таким чином, щоб і думати не могла про те, що я колись відповім їй взаємністю.

Власне, ця історія була давно усім відома. Про те, що карлиця Карліта, яка вже тисячу років управляла темним замком, мала нерозділене кохання до Повелителя.

Спершу професійний інтерес та запал керував Лагодою. Чи зможе вона змінити дію того засобу, що створив наймогутніший серед нечисті? І, на диво, їй це вдалося. Навіть перевірили дію на якійсь замковій примарі, що блукала інколи похмурими коридорами.

Видовище було страшне й геть відразливе. Обличчя здавалося кривавим месивом, посічене борознами червоних пухирців. Ніби обпечене чи понівечене страшними шрамами. Подекуди й білили острівці гнійних виразок, начебто шкіра була страшенно уражена невідомою хворобою.

Лагода аж здригнулася тоді.

– Чудово, моя талановита дівчинко, просто незрівнянно, – хвалив свою підопічну Повелитель. – А тепер зроби так, щоб лише я міг керувати дією цього чудодійного засобу, й ніякої протидії на нього неможливо було б створити.

Винахідлива відьма справилася і з цим завданням.

– Подивись на це страховисько, Карліто! - Киваючи на піддослідну примару, звернувся Повелитель до управительки, котра якраз обід їм принесла в лабораторію. – Будеш діставати мене своїми закоханими поглядами, змушу умитися цим зіллям. Матимеш такий привабливий вигляд. Зрозуміло тобі?

Власне, мабуть, тому й кинула Лагода у свою торбу ту червону пляшечку, бо пожаліла Карліту, з якою мала добрі стосунки.

На щастя, жодного разу не знадобилося те, що відьма вдосконалила.

Проте якби ж знаття, що саме вона стане першою жертвою цього жахливого засобу.

Не маючи під рукою ні дзеркала, ні кришталево чистої води, Лагода знала, що її чарівне личко спотворене на сто років. Обличчя примари після дослідів вона добре запам’ятала.

Тож і розносилися берегом гіркі ридання, які глумливо перервав Повелитель.

– Войчеку, досить вже обійматися зі своєю красунею-дружиною. Маємо ще купу справ, – сказав так буденно, немовби нічого й не трапилося. І життя Лагоди не було безповоротно зруйноване. – Я чекаю, що ти зробиш той засіб підсилення моєї могутності, – наказав уже пригніченій відьмі. – І твого князя не турбуватимуть. Інакше, якщо ти щось задумаєш зробити із собою, або відмовишся шукати той дивний цвіт, то князь і уся його фортеця князівська буде спалена. Гадаю, ми домовилися. – І огорнув себе й свого вірного вовкулака чорним димом.

Вони зникли, а Лагода так і залишилася сидіти в брудному піску.

Спустошення й гіркий розпач заполонили душу. До сьогоднішнього ранку десь глибоко в серці тліли сподівання, що вона зможе таємно бачитися із Владиславом, що зустрінуться з ним невдовзі, та Лагода йому все розповість, усе пояснить і здобуде його прощення. Тепер усім цим мріям не судилося здійснитися. У жодному разі  такою потворою вона не явиться йому на очі.

Власне, її страхи й підтвердив Лукаш, який виліз зі своєї схованки й несміло підійшов. Скрикнув голосно, затулив рота великою п’ятірнею. І такий страх та огида були в його очах, що Лагода не стрималася, шпигонула ще болючіше.

– Що скажеш, вірний друже? Красуня я тепер, чи не так? Бачиш, яку збочену фантазію має наш господар. Ось такий тепер вигляд матиму сто років. Така моя спокута за кохання, таке покарання… – Бринів печаллю її ніжний голос.

– Як же так…Що ж тепер робити… – бубонів собі під носа Лукаш.

– Йти шукати якийсь прихисток, бо ніхто мене й на поріг не пустить. Тепер лише відлюдницьке життя матиму десь в непрохідних горах.

Підійнялася стомлено. Відчувала таке безсилля, зовсім не хотілося думати й щось робити. Проте ж розуміла, що вдень тут і рибалки можуть з’явитися. Треба було йти кудись і десь шукати їжу, нічліг, сховище, де зможе спокійно виплакати своє горе.

Поки пробиралися хащами ближче до підніжжя Сліпої гори, Лукаш ще більше ятрив її рану.

– Ти ж сильна відьма, Лагодо! Невже ти нічого не зможеш зробити? Має бути якийсь вихід, якась протиотрута.

– Немає ніякої протиотрути до цього зілля, – роздратовано буркнула йому. – Це я створювала цей засіб! Розумієш, я сама зробила так, щоб лише Повелитель зміг скасувати дію  цієї гидоти! Протиотруту неможливо виготовити! Там у складі його магія, краплина його темної енергії! – Уже й на крик зірвалася.