Розділ 19.1….і колишні гріхи відгукуються

– Що? – Лагода аж присіла на ліжко від того звинувачення. – Цього ніяк не могло статися. Я не знала княгиню, не зустрічалася з Владиславом раніше.

– Так то воно так, – протягнув співучим голосом Микитась. – Але зілля для позбавлення плоду виготовила ти. Пам’ятаєш нашу зустріч дворічної давнини. Ти ж тоді зілля передавала відьмі Цвітані, так? Відьма успішно позбавилася своєї дитини, але й княгиню цим самим зіллям отруїли. Я розпізнав твій магічний слід. Не відвертишся від звинувачень. Тож варто нам бути союзниками. Ба більше, ми з тобою на одному боці. Тож не зли мене, крихітко.

Лагода злякано прикусила свої тонкі пальці. Ні. Цього не могло бути! Яким чином зілля від відьми Цвітани потрапило до княгині Горислави?

То було важливе особисте завдання від Повелителя. Усім нечистим силам відома істина: будь-яке темне створіння не може мати потомство. Бо продовження роду – це світло, це життя, добро й радість. Темним силам це не властиво. Але якимось дивним чином відьма, до якої інколи у своїй людській подобі навідувався Повелитель, завагітніла.

– Зроби таке зілля, щоб знищило плід, але жодним чином не вплинуло на сутність відьми, – наказував Повелитель. – Я не знаю, яка істота народиться від неї та й взагалі сумніваюся, що це моя заслуга. Я – темна енергія, морок, який не може створювати інше життя. Це неможливо. Нехай позбувається того зародку. Але Цвітана мені припала до смаку. Тож зроби так, щоб вона не постраждала.

Лагода зробила все якнайкраще. Цвітана навіть і почувалася чудово після всього. Але ж не звернула уваги: чи все зілля вона випила, чи щось залишила. До того ж винахідниця нового засобу й рецепт розповіла їй. Одна відьма поцікавилася, друга подумала, що та має право знати склад зілля, і все чесно розповіла.

Найболіснішим було навіть не те, хто передав той засіб княгині: чи сама Цвітана, чи Микитась, чи якийсь інший недруг. Найстрашнішим було усвідомлення, що вона може мати стосунок до смерті дружини й дитини Владислава, нехай і так опосередковано. Нехай навіть Владислав, можливо, й не повірить, але ж саме припущення було настільки страшним, що зламає його. Завдасть князеві страшенного болю. 

У розпачі закрила лице руками й навіть гірко застогнала.

– Не кажи Владиславові, прошу. Я проведу тебе до Повелителя, – пообіцяла, прибравши долоні з обличчя і нервово погладжуючи сукню.

– І не просто проведеш, а зробиш так, щоб він мене не знищив. Розкажеш, що я надійний та відданий, і хочу приєднатися до вашого шановного товариства. Гаразд, назавтра князь хоче лови, то порозважаємося наостанок, але на світанку будь готова. Далеко нам їхати? – уже геть по-діловому усе розписав. Немовби вони вже союзники.

– До Сліпої гори, – відповіла Лагода, напружено думаючи. Вона раптом збагнула, що не зможе поїхати й залишити відьмака поряд із Владиславом. Їй конче необхідно забрати з княжого двору Микитася, позбавити князя його впливу. 

Чаклун міг впливати на її коханого, мабуть, якимсь чином підкорював. І це прокляття… Чи, бува, не сам він його наклав і потім нібито й допомагав зняти біль? Треба було в усьому розібратися.  

І Лагода знала, хто їй в цьому допоможе.