Розділ 11

11 Марта

Нас провели в простору чи то їдальню, чи то вітальню. Місця тут було до біса багато. Масивні меблі під старовину створювали затишок.
Лесю відразу перехопили нові родичі. В моїй голові не вкладалось як вони могли стільки років не знати про її існування. Яка велетенська несправедливість - у дитини батько, бабуся і дідусь купаються в розкоші, а вона в той час могла так і залишитись жити в притулку.
Я все більше не розуміла її біологічну матір, хіба вона не могла повідомити Арсена що той став батьком? Заради дитини авжеж! Вона ж знала що помирає. Знала яку долю готує дитині.
Здавалось щось в цій історії геть не так, як видається на перший погляд. Але - що?
- Марта, яке чудове ім'я! - поки Лесю розважала бабуся, єдина що говорила українською без акценту, і періодично щось допомагала сказати своєму чоловіку, до мене підкрався італієць. Лео, здається. Він простягнув мені келих з просеко, і всім своїм виглядом випромінював доброзичливість.
- І що в ньому красивого? - я усміхнулась з легким сумом. - У нас корів так в селі називають.
- То ви з села? - він підняв вугільно-чорну брову. - Тоді ти просто зобов'язана з'їздити до нас в гості! У моїх батьків є прекрасний будинок в сільській місцевості. Там така природа! Ми збираємось там на Різдво всією родиною - це вже традиція.
- До Різдва ще дуже далеко, - я хитаю головою.
- Саме тому я запрошую зараз. Думаю дівчинці теж буде цікаво. У нас там є власний ставок, де можна порибалити, є великі собаки і здається коза.
- Мені дуже приємне ваше запрошення, але…
- Я кваплю події, - він кивнув. - Перепрошую, Марто.
Мені сподобалось як він тактично збавив тон. Не накинувся з напором як Арсен чи Емма. А тримався з гідністю і ввічливістю.
- Тоді думаю ви не відмовите мені, якщо я проведу вам з дівчинкою екскурсію вілою? До моря пройдемося?
- Дівчинку звати Леся, - я не втрималась від цієї шпильки. Згадалось, що Арсен попереджував триматись від цього типа якомога далі. Проте я не відчувала загрози.
- Я запам'ятаю, - чоловік сліпуче усміхнувся. - То ви згодні на прогулянку?
- Можливо Арсен сам захоче показати доньці свій маєток…
- О, ви погано знаєте Арсено, - Леонардо чи Леопольдо, чи як його там хитнув головою. - Він буде дуже зайнятий…
- Тоді не бачу причин відмовляти вам, - я кивнула. Здавалось я зрозуміла натяк брюнета. Він же мав на увазі Еріку і Арсена? Усвідомлення того, що ці двоє зараз і так перебувають на одинці мене чомусь дратувало. Напевно через те, що сам Арсен мене бісив.
Довго, щоправда сердитись мені не вдалось. Адже нас запросили до столу. Їжа була смачною. Але незвичною. Леся колупалась у своїй тарілці вибираючи якісь знайомі шматочки - то помідорку то філе. Підозрюю, що вона б не відмовилась від простого борщу чи гречки. А зараз просто залишиться голодною.
На десерт подали морозиво. І мені з жалем довелось прибрати від малої тарілку. Еріка злісно підтисла губи - напевно хотіла таким чином підмазатись до дитини.
- Ну мамусь, лише кілька ложечок, - випрошувала донька десерт. На мене втупилось кілька пар очей очікуючи пояснень моєї поведінки. Я зрозуміла, що привертаю забагато уваги.
- Діти люблять морозиво, - з усмішкою заявила Еріка. - Я спеціально обирала цей сорт для нашої зірочки.
- У Лесі недавно боліло горло, - для всіх пояснила я. - Бо дехто дав їй холодну воду.
- Але їй вже краще, - вперся Арсен. - Думаю не станеться нічого поганого, якщо вона з’їсть трішки…
Здавалось він просто хоче догодити нареченій. Бо у тої в очах почали збиратись сльози. Мені не хотілось вступати в суперечку з Арсеном прямо за столом. Але і просто здавати свої позиції я не збиралась. Тим більше якщо на кону було здоров'я малої.
- Невже у вас немає іншого десерту? - відсовуючи тарілку ще далі від дитини поцікавилась я.
- Але я так хотіла.., - Еріка важко зітхнула.
- Я подивлюсь чи є капкейки, - підвелась з-за столу Емма.
Здавалось на цьому інцидент вичерпано. Я ще раз пояснила Лесі, чому їй не можна морозиво, і вона заспокоїлась. Тільки Еріка злісно свердлила мене поглядом.
Проте після того, як ми підвелись з-за столу до мене підійшов Арсен.
- Ти перегинаєш, - почав він. - Еріка дуже старалась вгодити дитині.
- Ти забув, що у Лесі була зовсім недавно температура і боліло горло? - обурилась я.
- Але вже все добре. Мені здається, ти просто мстиш моїй нареченій за кімнату, - Арсен хмикнув. Чорні очі дивились пильно, і з якимось роздратуванням. Наче я неприємний тарган, що завівся в його будинку, а не мати Лесі.
- Які нісенітниці, - заперечила я.
- Марто, я хочу попередити, що не терпітиму чвар у своєму домі. Ви маєте навчитись вживатись в будинку. Ти повинна …
- Я тобі нічого не винна! - я психанула. Відчуття того, що мені просто намагаються вказати на місце і змусити підкорюватись Еріці тільки зростало. І нехай я розумію, що вона тут майбутня дружина, та це не означає, що я маю поступатись інтересами доньки за примхою італійки. - Леся буде їсти те, що я визначу. Це не обговорюється.
З цими словами я пішла від Арсена геть. А він не став наздоганяти. Я була такою злою, що хотілось втекти від всіх і побути в тиші. Тим більше мене дратувало, що необхідно говорити англійською, а я встигла трішки розгубити навички мови. І це вимагало підвищеної концентрації і слідкування за тим, що ти кажеш.
- Марто! Ми йдемо на прогулянку до моря? - зовсім не доречно підійшов Лео.
- Тільки якщо ви будете мовчати, - буркнула я.
- Я буду наймовчазнішим супутником! - він не втрачав ентузіазму і я здалась.

11 Арсен

— Еріка засмучена, — до мене підійшла мама і ніжно поклала долоню на плече.

— Чому? — спитав я, хоч і сам знав відповідь. Не через морозиво і не через кімнату. Еріка сердиться, що Марта житиме тут. Але я не можу розлучити доньку з її хай і прийомною, але матір'ю. Вся ця ситуація сильно напружувала. Стало одразу очевидно, що жінки не поладнають. Я ж хоч і попередив кожну з них, що не терпітиму чвар, насправді розумів, що без них не обійдемося.