Розділ 9

9 Марта

Всі мої заперечення випарувалася. як можна взагалі сперечатись, коли тебе так палко цілують? Навіщо він це робить? Що намагається показати і довести?
Моє тіло капітулює занадто швидко. І це лякає. Так, що я нарешті знаходжу в собі сили втекти. Але вже розумію - програю я в цім двобої. Якби не знала, що у чоловіка є наречена я б може і піддалась. Але мої моральні підвалини ще занадто міцні. Я не уподобаюсь до тієї мимри, яка вкрала мого чоловіка. Я не вона. Я не буду спати з одруженим чи зарученим. Це аморально, це гидко, так що через власні бажання відчуваєш себе брудною, ніби торкнувся чогось мерзенного.
Але якщо Арсен буде тиснути - як довго я протримаюсь? І почну зневажати нас обох.
Чому все так складно?
Я лягаю в ліжко, заплющую очі, але перед ними обличчя Арсена. Його обличчя ніби відбиток на внутрішній стороні повік. Додумую те, чого не відбулось. яскравий калейдоскоп картинок проноситься в голові. Наші переплетені дихання, квапливі доторки, навіть нестерпна болюча ніжність, шум крові у вухах, тремтіння на кінчиках пальців. Треба позбутись цієї мани. Вирвати це бажання, що розплескується венами, немов отрута. Солодко-болюче, воно знаходиться для мене за межею добра. І цю межу я ніколи не перетну. Хай би що там собі цей бісів Арсен не видумав. Він мене не отримає, поки його серце і ліжко займає інша жінка.
Через кілька годин я примирилась з собою наскільки, що змогла заснути.
Але по відчуттях було так, що тільки заплющила очі, а вже продзвенів будильник.
Підхопилась, і побігла до умивальника на вулицю приводити себе до ладу. Навіть не обертаючись відчуваю, що Арсен теж встав.
Він спіймав мене за кілька хвилин, коли я терла рушником обличчя.
- Марто…
- Що? - похапцем озирнулась чи немає поруч мами. І тут же заговорила поки він не ляпнув якоїсь дурниці: - Не наближайся більше до мене. Тримай свої руки подалі! Бо переламаю пальці!
- Те що було вчора - помилка.
- Саме так! - енергійно закивала. Відчуття незручності між нами здається досягло апогею. Бо його темні, і водночас ніби просякнуті медом очі, кричали мені що він не вважає свою розпусну поведінку помилкою. Змушую себе відвернутись. Сподіваюсь, він піде геть. І одночасно не хочу цього.
Це так погано. Я не маю права влипати в нього. Не маю жодного морального права думати про нього інакше, як про загрозу.
В автомобілі після короткого сніданку напругу як завжди знімає Леся. Зранку їй краще - горло не дере, та і температури вже немає. Я схиляюсь до того, що її організм просто так зреагував на втому і надлишок емоцій, а не на холодну воду. Але Арсену про це говорити не збираюсь - нехай покартає себе за необдумані вчинки і зрештою втямить, що дитина то серйозно.
Доня просто засипає мене питаннями - куди ми їдемо, що там будемо робити, а як там, а що там, а хто там. Я ледве встигаю відповідати.
Леся, що за все життя знала лише два маршрути - Київ і село у бабусі зараз нервує. Її розпирає цікавість - ну ж бо така велика подорож. Та ще й літаком. Справжнім.
- А літак маленький, як ми в нього помістимось? А всі помістяться? А чому ми не взяли бабусю…
І так всю дорогу.
- А ми звідси будемо летіти? - це вже коли ми приїхали до Арсенових родичів.
- Ні, ми заберемо Емму.
- Емма мені подобається. Від неї смачно пахне.
- Ти їй теж подобаєшся, - відповідає Арсен. Леся розквітає від цих слів. Очевидно що подобатись всім їй приємно.
В будинку Арсен йде у свою кімнату, а нас з малою підхоплює італійка. Вона як завжди багатослівна. Проте бабуся її перебиває, наказучию помовчати. Їй теж хочеться трішки погратись з Лесею.
- Арсен мене дивує, - підсовуючи мені каву каже Емма.
- Можна я вийду на вулицю? - питаю я. Відверто сказати говорити про Арсена я не маю бажання. Те що відбувалось між нами - воно тільки наша таємниця.
Але Емма йде зі мною. Я сідаю на лавку і запалюю. А дівчина продовжує розмову.
- Він від тебе в захваті!
- Мені все одно, - гірко усміхаюсь. - Не я перша не я остання.
- О ні. Я ж знаю брата! Така хімія у нього хіба що з Ілоною була.
- Він напевно мене і сприймає як її, - хитаю головою. - Це все ілюзія, яка закінчиться як він повернеться до своєї нареченої.
- Ой, було б до кого повертатись.
- Еммо, це ваші сімейні проблеми. Я не хочу в них вплутуватись. І та дівчина - його вибір.
- Ти так занудно каже, ніби з книжки читаєш.
- Арсен зайнятий чоловік і для мене він табу, - розставляю всі крапки над і.
- А якби він був вільний? - лукаво питає ця невгамовна сваха. Її б та до моєї  мами. От би де був штурмовий батальйон.
- Я про це не думала. Не впевнена, що після розлучення готова знову повірити чоловіку.
- Він зробив тобі дуже боляче? - Емма перестає усміхатись.
- Так.
- Зрадив? Я розумію, що це безцеремонно. Але ти не маєш ховатись від світу тільки тому, що одного разу тобі завдав рану якийсь козел! - ну точно як моя мама.
- Я доросла дівчинка і сама розберусь.
- О ні! Тепер у тебе є я, - італійка знову сміється. - Тож ти не повинна тягнути цей тягар відповідальності сама.
Сказати, щоб відстала у мене просто язик не повертається. Тому тільки зітхаю. Відчуваю, що, окрім того, що доведеться вчитись спілкуватись з Арсеном. я ще матиму й вчитись товаришувати з його сестрою. Попахує авантюризмом.

9 Арсен

Я щось остаточно загрався і заплутався. Ніби жив паралельними життями. Але час повертатися до Неаполя. Час повертатися до себе. До Еріки. До детального розпланованого майбутнього, над яким я так багато працював. Просто божевільність — все зруйнувати заради інтрижки. Я майже не спав всю ніч, думаючи над своєю поведінкою. Знаю, прозвучало, мов я дитина, яку мама поклала в куток і наказала обдумати свої вчинки і винести урок. Але це єдине, що могла мені допомогти зрозуміти, що я витворяю. Правда в тому, що мені ніколи не було так добре, як поруч з Мартою. З нею, я ніби живий. Мене реально тягне до неї. Але це не повинно було відбуватися. Це реально помилка. Мені час зрозуміти це і заспокоїтися.