Розділ 7

7 Марта

- Мам! Ти що робиш? - пошепки обурююсь я до мами, поки вона розстеляє у веранді ліжко для Арсена.
- Свіже простирадло кладу, - немов би нічого страшного не сталось, відповідає вона.
- Перцю йому на простирадло насип! - продовжую сердитись я. - Ти навіщо його запросила на ніч?
- А чого людині ганяти туди-сюди?
- Мам! Він монстр який хоче забрати у мене дитину!
- Але ж не забрав.
Всі мої доводи розбиваються як горох об стіну. У цієї жінки на все своя думка. А я в її домі на пташиних правах. От як виходить.
Йду вкладати спати Лесю. Вона набігалась, награлась і поринає в сон миттєво. А от мені не спиться.
Обережно виходжу на вулицю. Позиркую на ліжко де сопе Арсен. Ніби не розбудила. Як же він мене бісить. Безцеремонний, самовпевнений… занадто сексуальний.
Роблю собі чай в літній кухні, сиплю туди аж чотири ложки цукру. Там же знаходжу якийсь плед, здається його мама приготувала, щоб курчат накривати. Він пахне не надто приємно, ще і колючий. Але мене все одно. Сідаю на порозі, запалюю, слухаю як десь тріскотять свічки і тьохкають солов'ї. Така ідилія. От тільки на серці у мене немає спокою.
Що мене чекає далі?
Легко сказати мамі - вийми себе зі шкаралупки. Але насправді моя шкаралупка - це моя броня. Захист від того, що мені знову розіб'ють серце.
- Не спиться? - голос Арсена мене пронизує наскрізь. Приперся!
- А тобі?
- Ти пройшла і розбудила.
- Треба було їхати в місто.
- Мені тут подобається. Поруч з донькою.
- Чому ти про неї не думав раніше?
- Я вже казав - я не знав, що вона народилась, - Арсен сідає поруч зі мною. Мені від цього стає геть не затишно. - Ми розійшлись з Ілоною. Якби я знав, що вона вагітна - то ніколи б не залишив її. Діти не мають страждати через помилки батьків.
- Але ти хочеш забрати Лесю від мене…
- Не правда. Я погодився з твоїми доводами, що для неї буде краще, щоб ти була поруч.
- В ролі кого?
- Це їй вирішувати. Сподіваюсь, Еріка їй сподобається.
- Це твоя наречена? Якій ти ніколи не зраджував, - чомусь згадка про італійку мене теж злить. Бо Арсен - брехло. Розповідає про себе одне, а насправді вже двічі ліз до мене цілуватись. І зараз - не думаю, що йому просто закортіло поговорити. Тому вийшов до мене і сидить. Від цих думок у мене злегка тремтять руки. Тому що всі чоловіки однакові. Ілля теж клявся мені у вірності. Але коли нас накрило спільне горе він вибрав втечу. Коли я ридала ночами, він “затримувався” в офісі. Я вважала, що справді працює. А він - знаходив втіху в обіймах іншої.
Зараз Арсен був для мене уособленням всіх чоловічих гріхів. Бо він так само прагнув зрадити жінку, яка чекає його за кордоном. Мені хотілось його покарати. Вказати на його місце. Вколоти.
- Так, моя наречена, - він киває. Усміхається. Напевно згадує її.
- Знаєш, як кажуть прикордонники? - повертаюсь до нього обличчям. Я не бачу в темряві його вираз очей. Але гостро відчуваю тепло, яке йде від його тіла. Не втримуюсь і торкаюсь колючої щоки. Кінчики пальців б’є немов струм. - Шлюб закінчується на кордоні, - продовжую я. Пальці самі вимальовують візерунок на його шкірі. Це боляче і приємно одночасно. Я роблю це не тому, що тіло спопеляє небажана хіть. А для того, щоб його провчити. Показати, як легко він може зрадити свої принципи.
Арсен перехоплює мою руку, і цілує долоню. Гарячі голки летять тілом.
- А твій шлюб ще навіть не почався, - кажу я. - Та ти вже готовий його зрадити. Як і всі інші.
Забираю свою руку і встаю з порогу. Тіло тремтить. Вогонь в животі здається готовий пожерти мене заживо. Всього пару доторків перетворили мене на знервовану і збуджену.
- Не грай зі мною в ці ігри, - Арсен стрімко встає слідом, нависає над мною. - Ти все одно програєш, Марто.
Його тіло таке велике і загрозливе. А голос сповнений магнетизму. І знову я втрачаю контроль над своїм тілом. Авжеж він має рацію - я не надто просунута в любовних справах. Не вмію зваблювати чи фліртувати. Тому тим більше дивно, що мені вдалось хоч трохи поставити цього зарозумілого альфа-самця на місце.
- Що ти маєш на увазі? - питаю у нього. Хай викручується. Бо сам заганяє себе в пастку. - Що ти можеш мене легко звабити? Тоді програєш ти.
- Що ти сама того захочеш, - його пальці торкаються мого оголеного передпліччя. - І навіть проситимеш. Але не отримаєш.
- Ти занадто високої думки про себе. Прибережи свої сумнівні принади для нареченої.
Йду геть. Досить з мене. Я почуваюсь вичавленою після цієї битви. Біля малої в ліжку заспокоюсь. Але не скоро поринаю в сон. Мене бентежить незадоволення, що залишилось після розмови з Арсеном. Бентежить те, що моє тіло реагує на нього так гостро. Що ті емоції, які він пробуджує, я не відчувала ніколи раніше. Ще як тримати в долонях жар. Тебе ось-ось знищить вогонь, але водночас ти не можеш припинити зачаровано за ним спостерігати.
“У Левів сьогодні дуже сприятливий день для релаксації. Відвідайте масаж, випийте трав'яного чаю, чи сходіть до перукаря. Результатом ви буде дуже задоволені”, - читаю я зранку.
Арсен похмуро п'є розчинну каву, і бубнить про те, що мені треба припинити палити.
- Будеш вчити свою жінку, - огризаюсь я. - А моє тіло - моя справа.
- Але це не красиво! - доказує він.
- Зате прекрасно допомагає заспокоїти нерви, коли ти поруч.
- То я тебе дратую?
- Бінго! Як це ти здогадався?
- Я думаю, твоє роздратування геть через інший фактор, - він знову усміхається, неоднозначно дивлячись на мої губи. Так, чорт забирай! Тут він має рацію. Я збуджуюсь поруч з ним і від того злюсь.
- Залиш свої думки при собі, - кидаю, перед тим, як йду збирати доньку в поїздку. Відчуваю, що шопінг в місті буде геть не таким задоволенням, як обіцяє гороскоп. Це буде випробуванням присутністю зарозумілого індика, який до всього ще і ходячий тестостерон. Небо, дай мені сили витримати це випробування.