Розділ 5

5 Марта

Як він мене налякав. Просто сидів, щось думав, а потім поліз з поцілунком. Я думала, це буде слиняве і бридке щось. Але губи у Арсена були сухими, з легким присмаком м'ятного лікеру. Так що мене обпекло і кинуло в холод одночасно. Всі волоски на тілі дибки стали. А серце забилось в горлі. Так швидко, що здається один невірний подих і воно вистрибне на підлогу.
Авжеж це була паніка, ніяк інакше я не можу пояснити реакцію тіла на цей вчинок.
Його слова донеслись до мене наче крізь товстий шар вати. Про наречену. Про помилку. Звісно це помилка! Вся ця бісова ситуація - одна страшна помилка.
Вже коли підійшла до Лесі і її нових родичок то трішки оговталась і здається щоки перестали нагадувати розпечений на сонці метал.
- Дякую за гостини, але нам здається вже час збиратись, - кажу я жінкам.
- А чому ми раніше не приїздили до тітки Емми? - поцікавилась мала. Їй сподобалось в цьому затишному котеджі, повному таких цікавих для маленьких дівчаток дрібниць.
- Це тому, сонечко, що тітка Емма багато подорожує, і не часто буває в Україні, - прийшла мені на допомогу чорнява красуня. - Але коли ви поїдете в Італію сподіваюсь ми будемо бачитись частіше.
- Може залишитесь у нас на ніч? - вступає в розмову стара жінка, бабусі Арсена і Емми.
- На жаль нам треба зібратись до подорожі, - чемно відмовляюсь я. А подумки готуюсь до того, що маю повідомити мамі останні новини. Навряд чи вона зрадіє, що у її внучки з'явився біологічний батько, який так і мріє відібрати у нас дитину.
Мене гнітить той ризик, що закордоном він може відібрати у мене малу, а мене виставити на вулицю.
- Приїздіть ще, - стара усміхається, чим стає схожою на Емму ще більше. - В моєму віці спілкування з онуками це як ковток повітря.
- Ба, вони обов'язково приїдуть! - запевняє її Емма замість мене. Потім дивиться на мене і додає: - Я дуже вдячна Богу, що ти стала Лесі мамою. По ній не скажеш, що вона з притулку і впевнена, це твоя заслуга.
Мені ніяково від такої щедрої похвали. Я ж просто люблю своє маленьке сонечко. Свій соковитий персик.
- Марто! - кличе від дверей Арсен.
- Що?
- На пару слів!
Його грубий тон і пекучий, яка щойно зварена кава, погляд знову вибивають у мене підлогу з-під ніг. Я йду до нього, а він навіть не думає поступитись з дверей, і ми застигаємо в якійсь нерішучості один навпроти одного. Його поцілунок ще горить на моїх губах.
Чорт! Здається він спеціально це зробив зі мною. Зруйнував мої особисті кордони, щоб я тепер почувалась невпевнено.
- Так я теж хотіла сказати пару слів! - з викликом дивлюсь йому в очі. Арсену не вдасться мене зломити.
Він нарешті відступає в просторий хол.
- Я хотів попередити, щоб ти не придумала тікати, - загрозливо каже Арсен, без проблем витримуючи мій погляд. А я зміщаю кут зору на його губи. Такі красиві. Не знаю як раніше не помітила їй жорстких ліній поєднаних з м'яким вигином. Щокам знову стає гаряче. І не тільки щокам. Арсен схиляється до мене ближче, і я зусиллям волі наказую собі не відступати. Ну не накинеться ж він на мене знову. Але між нашими обличчями всього пар сантиметрів. Голос у нього стає тихішим. - Я все одно знайду тебе, Мааарто, - тягне моє ім'я, немов пробує його на смак.
І по тілу здіймається хвиля мурах. Треба закінчувати з цими іграми. Він п’яний.
- Я не втечу, Арсеене, - відповідаю йому таким самим тоном. - Але не тому, що тобі вдалось мене залякати. А тому, що Лесі справді треба до моря.
- Сподіваюсь тобі можна вірити…
- Я теж сподіваюсь, що ти вартий довіри. Але як то кажуть, довіряй та перевіряй.
- Що ти маєш на увазі?
- Ти напишеш мені розписку, що я матиму повне право проживати з Лесею де б вона не жила.
- Тобі мало того, що за документами ти її мати? - він схиляє голову на бік.
А у мене вже шия затерпла дивитись на нього знизу. Хоч стілець з собою носи, щоб бути з Арсеном на рівні.
- Я не знаю ваших законів, - хитаю головою. - Тому хочу мати гарантії!
Він усміхається. І напрочуд легко здається.
- Гаразд. Якщо тобі буде спокійніше. Право проживання і утримання.
- Гроші можеш засунути собі в свій італійський…
- Мам? - Леся обриває своєю появою мій емоційний спітч. Арсен сміється. Так, ніби я сказала якийсь жарт.
- Так, персик, - відходжу від чоловіка, щоб підхопити свою вже важкеньку принцесу на руки. Коли я забрала її з притулку вона ледве важила одинадцять кілограмів. А зараз вага наближається до двадцяти. Різниця відчутна. - Їдемо?
Нам справді виділяють водія, який мовчки довозить нас назад в село. Але полегшення не приходить. Бо я не вирвалась з капкана. А навпаки, загнала нас з малою в пастку. Єдина надія, що Арсен награється в тата, і відпустить нас в Україну.
Відчуваю, що проживати з ним в одному будинку буде випробуванням. Але все те дрібниці, аби тільки рук не розпускав.
У нього ж є наречена. Яка стане дружиною. Народить йому власних дітей. І Леся стане зайвою. Як тільки він візьме на руки дитя від коханої.
Кому про це знати, як не мені? Одна дитина зруйнувала мій “щасливий” шлюб. Поки я працювала, немов коняка, мій благовірний мутив з менеджеркою. А повідомив він мені про це лише коли коханка була на дев'ятому місяці.
“Вибач, Марто, я хочу мати дітей, - сказав він наостанок. - Ти маєш зрозуміти. У нас з Анею буде малюк, і я хочу, щоб він народився в повній сім'ї”.
Я мала б зрозуміти. Але не розуміла! Чому одні отримують дітей, чоловіка і щастя? А я - ні? Адже я не зробила жодної жахливої речі у своєму житті, якщо не рахувати того випадку коли сіла напідпитку за кермо! Але ж якби я знала які наслідки це принесе - ніколи в житті б не зробила такого!
- Бабусю! Ти не вгадаєш де ми були! - вистрибнувши з машини і помітивши мою маму біля курчат кричить Леся. Чим стирає з мого мозку всі негативні думки. Як можна не веселитись, споглядаючи за своєю принцесою. Леся сумбурно переповідає, що була в гостях і показує повні кишені дорогих цукерок.
Потім настає моя черга пояснювати.
- Їдь авжеж, - мама несподівано виступає за цю подорож. - Морське повітря буде корисне не лише дитині, - додає вона. - Коли ти відпочивала востаннє? То ж бо і воно! Знайдеш там собі італійця, будуть у мене чорненькі внуки.
- Ма!
- А що? Я і помріяти не можу? Та хоч би і негра знайшла. аби любив тебе!
- Ти перегинаєш, - я не можу стримати посмішку.
- Головне, щоб в женеха не гнувся, - мама підморгує, чим остаточно вибиває мене з колії. - Давай, витягуй себе з тої шкаралупи, в яку добровільно сховалась після зради Іллі. На ньому світ клином не зійшовся. У мене молода приваблива донька яка здатна цілий табун мужиків приборкати.
- Щось ти після розлучення не поспішала знайти собі когось…
- Ти ще розкажи про вінець безшлюбності, - пригадує мама мені той випадок, коли я потягнула її до ворожки. - Спадковий. Ага. Твій тато ще та зараза, але і зараз мені і дров нарубає, і картоплю підгорне.
- А ночувати до Шурочки йде.
- Та й бог з ними! Можна подумати до мене ніхто ночувати не ходе!
- Ма! - моєму обуренню немає меж. - І ти ніколи не казала?
- Бо не твоя то справа. Собою займайся, - мама змахує рушником крихти зі столу і задоволена йде до Лесі.
А я сиджу в ступорі. Виявляється в моєї мами є особисте життя. Багате таке. А я її до ворожки возила.