Розділ 4

Марта 4

Мала його боялась. Не показувала цього, але я відчувала, як вона напружилась. Хоча взагалі Леся була відкритою дитиною. Навіть кілька місяців в притулку не зіпсували її сонячний характер. Напевно всі її психологічні проблеми прийняло і трансформувало тіло - відреагувавши дерматитами.
А цей новоявлений татусь вирішив, що одним походом до лікаря можна вирішити глибоку психологічну травму. Козел.
І головне, що я не можу йому нічого протиставити. Від того мене просто накривало відчуття безвиході. Наче я бігла по колу кілька років і знову опинилась на тім самім місці що була. Тільки в ще більшій дупі.
Спочатку один чоловік зламав мене, а коли я оговталась - з'явився інший, щоб добити.
- Куди ви? - здивувалася мама.
- Лесю записали в клініку на обстеження, - вичавлюю з себе. - Нас підвезуть до міста, щоб не трястись в автобусі.
- Ви ж навіть не снідали!
- Я не сідаю, - нагадую мамі. - А Леся поїсть в машині.
- Я не голодна, - мала теж трішки збентежена. - Мам, я не хочу нікуди їхати. Бабуся обіцяла мені показати кроленят…
- Повернемось після обіду і подивишся, - я відчуваю себе кепсько. Мушу вмовляти дитину поїхати за примхою цього Арсена. Бо мені дико страшно що він і справді спробує забрати її силою.
Документів у нього на малу немає. Я заявлю в поліцію про викрадення. Але у нього є гроші. І поки триватиме тяганина, я можу і не повернути собі малу. Але проблема не в цім. Я не маю жодного права піддавати дитину таким моральним стражданням. Треба донести якось цьому бандиту, що дитина не іграшка. Її не можна взяти з полиці і переставити на інше місце. В дитини є власні почуття, страхи, емоції. І любити дитину це саме і означає - не нехтувати її думкою.
Вад Арсена розходяться колами по воді емоції зневаги і роздратування. Розумію, що мене він вже терпіти не може. Досадна перешкода, що заважає йому забрати дитину. От тільки він про Лесю не думав раніше, не піклувався і не дбав. А мені вона вже рідна. Моя дочка.
- Я дав вказівку записати Лесю в кращу клініку! - пихато повідомляє він.
- Я не хочу до лікарів, - кривиться мала.
- Сонечко, вони не зроблять тобі нічого поганого, - коли він звертається до Лесі його обличчя втрачає свою суворість. Але мені здається що вся його привітність - лише вправна маска. Гра, яку я ще не розгадала.
- Вони будуть колоти уколи! Я знаю, - Леся ще пам'ятає як ми ходили на щеплення.
- Ні, - я тулю її до себе. - Лікар просто подивиться на твої прищики. І можливо припише мазь.
- Пекучу?
- Ні, - гладжу її худенькі плечики. - Ми попрохаємо ту, яка не пече.
- Ну добре, - дитина трішки заспокоюється.
- Розкажіть мені, як Леся живе, - раптом прохає Арсен.
- Як і всі діти, - я при малій говорити не налаштована. Авжеж вона пам'ятає, що я її забрала з притулку. Я не збираюсь брехати доньці, що я її біологічна мати. Їй вже на той момент було три рочки, і спогади залишились. - Відвідує садочок, має друзів…
- А ще ми плануємо завести тата, - багатозначно так протягує мала.
- У тебе є хлопець? - зиркає з роздратуванням на мене Арсен. Йому, чорт забирай, яка справа?
- А що твої шпигуни не перетрусили всю мою білизну? - кидаю у відповідь я.
- Я читав досьє - чоловіка чи коханця там не значиться, - підтверджує Арсен мої підозри щодо того, що все моє життя було розглянуте під мікроскопом. Фу, як противно.
- Але це не справедливо, - тим часом продовжує розмову Леся. - В усіх є тато - і я собі хочу.
- Ось бачиш? - багатозначне і якесь переможне питання до мене. Я лиш закочую очі у відповідь. Що взяти з маленької людини? Але Арсен щиро тішиться її бажанням. Я би багато йому сказала у відповідь, але не при дитині.
В клініці нас і справді чекають. Навіть в мій успішний період життя, коли бізнес процвітав я не впевнена, що могла б собі дозволити лікування в закладах такого рівня. Та і як показує практика - дорого, ще не означає якісно.
Дерматолог оглядає Лесю, робить мазки на аналіз. Вислуховує про результати нашого попереднього обстеження.
- Ну я цілком погоджуюсь з попереднім діагнозом. Дерматит на нервовому підґрунті - поширене явище. Ми ще зробимо аналізи, але вже зараз я можу порекомендувати менше стресів для дитини і морське повітря. Якщо є можливість - вивезіть дитину до моря. Насичені йодом і сіллю сонячні ванни посприяють швидкому загоєнню висипів, зміцнять імунітет.
- Я зрозумів, - Арсен киває. Ми виходимо з кабінету. І він відразу повертається до нас з Лесею. - У мене будинок біля моря, ми маємо їхати туди.
- Я не віддам тобі доньку! - стаю в позу захисту.
- Ти розумієш, що це важливо для її здоров'я?
- А ти хіба не чув, що казав лікар про стреси? - відповідаю я. - Ти хочеш забрати дитину від матері, ніби вона якась лялька! Як воно їй буде поїхати кудись з незнайомою людиною?
- Ти їдеш з нами!
- Не хочу!
- Марта! - Арсен нависає над мною з явним бажанням скрутити мені шию. Але потім бере себе в руки і відступає.Напевно не хоче показувати агресію перед Лесею. Видихає, хоч в темних очах плескається гнів. І це лякає мене, і водночас змушує по тілі бігати мурахи. - Лесю, там здається є куточок для дітей, поглянь які там іграшки. А нам з Мартою треба поговорити.
Я підштовхую малу до ігрового куточка. І морально готуюсь знову прийняти бій. Арсен проводжає малу поглядом. Його гнів вщухає, варто йому подивитись на доньку. Можливо він і справді до неї щось відчуває.
- А тепер слухай, - він підходить ледве не впритул до мене. Від чоловіка пахне терпким парфумом, з нотками морської свіжості. Запах забивається мені в легені, і серце починає битись часто-часто. - Я розумію, що ти піклувалась про Лесю кілька років. І я вмію бути вдячним - я щедро оплачу всі твої витрати. Розумію, що їй було краще з тобою, попри твої шкідливі звички, ніж в притулку. Але тепер у неї є я - її рідний батько. І в інтересах дитини жити на моїй віллі. Ти можеш жити з нами. Або - я просто звертаюсь до суду і скасовую усиновлення. Наймаю штат психологів для Лесі, а ти залишаєшся за бортом. Що ти обереш?