оповідання

Вміння робити гроші, саме робити, а не заробляти, то є великий талант, яким ще треба вміло  скористатися.  Таких часто називають шахраями, але це не вірно, бо аферист не обдурює, він створює такі умови і такі обставини, що людина сама погоджується на співпрацю. Головне, мати добре підвішений язик і вміння  переконати.   Вмовити можна навіть камінь, якщо в нього гроші є, то  й він пересунеться. А коли до всього  є талант  -- розкрутити людину, розговорити її,  стати психологом з навичками гіпнозу,  ясна річ,   не задарма. 

 Ніна мала талант робити гроші. Не завжди чесним шляхом, але гроші мали належати їй, навіть, якщо вони чужі. 

-- Ти бачила, там гроші збирають, -- запитала мене знайома. 

-- Навіщо?

-- Ніна збирає на лікування від раку  своїй племінниці.  

-- Ні ще не бачила, і дають?

-- Так, хто скільки може. Я ще не отримала платню, то багато не дала.

-- Йду подивитися.

Я підійшла до скриньки і почала читати прикріплений на ній аркуш паперу. 

-- Оце так новина, Ніна знову в бізнес вдарилася, -- почулося позаду мене. 

Дві жінки стояли і теж читали написане. 

-- Та немає в неї ніякої племінниці. Я всю її родину знаю, ми живемо поруч.

-- Не може бути такого, як так можна людей дурити, -- заперечила інша. 

-- А в неї все може бути, вона й не на таке здатна. Ще та штучка, обведе навколо пальця, а ти будеш щаслива, що  з нею познайомилася. Там ще бабця такої вроди була, вміла на добре й на зле допомогти, довго не могла померти, мусіли дах зривати.

-- Ти якісь такі страхи розказуєш, що аж лячно.  Та як таке може бути, -- здивувалася жінка. 

-- А ти ось в неї й запитай, най про бабцю розповість. Ніна, а це яка з твоїх племінниць така хвора, дай мені згадати, щось не згадаю нікого, -- голосно говорила жінка. 

Я повернулася й побачила жінку, що стояла віддалік і спостерігала за своєю скринькою. Середнього  зросту, з розкішним каштановим волоссям, що легко збігало по плечах і закінчувало свій шлях трохи вище талії.  Симпатична  з темними пронизливими очима, що вивчали і зосереджено  спостерігали за всім і всіма. Вона робила спробу не звертати увагу на жінку, що зверталася до неї, але їй не вдалося. Люди почали дослухатися до їхньої розмови і Ніна підійшла до скриньки, щоб забрати її. 

-- Чого ти репетуєш? Приніс тебе дідько. То місяцями не виходить, а це чорт  надніс. Йди, де йшла. Знає вона моїх всіх. Якраз, не вгадала,  маю племінницю,  про яку ти не знаєш, -- шипіла тихенько Ніна.

-- Ага, не виходила, а це прийшла, гроші тобі принесла, що вже не збираєш? -- не вгавала жінка.

Ніна загребла скриньку і повернулася до виходу. Якийсь час ще було видно її каштанове волосся і довгу спідницю, що  прикривала ноги до щиколотки. Якраз надійшла людська хвиля, щойно з автобусу і Ніна загубилася  в натовпі. Деякі цікаві зупинилися і обговорювали випадок:

-- От і давай після цього комусь гроші. Який сором.  Нічого святого.

Мало помалу люди  розійшлися, бо сюди  приходили передати передачу або отримати, купити  чи обміняти книги,  пошукати роботу, поспілкуватися  одна з одною, словом, кожний мав свої справи. Взимку збиралися  в якомусь парку,  а влітку спішили до моря.

 Якогось дня до нас в парк прийшла Ніна, де ми з нею  познайомилися. Ніна запрошувала жінок записатися  в організовану нею агенцію знайомств. Принесла анкети, заразом і квитанції на початковий внесок.  Вона захоплено розповідала про чоловіків, які просто закохані в українських жінок і вже у снах  бачать свою обраницю. 

-- Звичайно, що чоловіки є різні, в них різні інтереси й смаки, але всіх об’єднує одне бажання -- знайти свою половинку, своє кохання, свою єдину й неповторну. Якраз таких чоловіків з серйозними намірами ми відбираємо й знаходимо їм пару. Я пропоную бажаючим познайомитися з нашими умовами і заповнити анкету, та оплатити свій перший внесок, єдиний, бо решту грошей ми беремо з чоловіків, вони платять за обох. 

Ніна так яскраво та мальовничо все те розповідала, так переконливо пересипала фактами та прикладами, що мені самій захотілося знайти того єдиного й неповторного принца. Жінки слухали й кивали головами, а коли почули, що чоловіки платять подвійну ціну, аж в долоні заляскали. 

-- Оце правильно, вони повинні платити, а чому ні, справедливо…

Ніна схвально підтримала їх:

-- Та звичайно, ми ж сюди приїхали заробляти, то які наші  гроші в порівнянні з їхніми. В кожної є сім’я, маємо де гроші подіти, усіх дірок не залатаєш. 

Жіночки радісно й легко заповнювали свої дані, платили по десять євро і отримували  квитанцію. Ніна пообіцяла всім дзвонити  при першій же можливості, тільки  но на обрії забовваніє жаданий претендент. 

-- Як думаєте, подзвонить? -- з сумнівом промовила одна.

-- Та чом ні. Звичайно. Знаєте скільки їх є, що хочуть познайомитися, а ось через службу знайомств і знаходять. Ось моя знайома…

-- А ось моя подруга… -- розмови перейшли на іншу тему і Ніну забули. Вже не так  було шкода тих десяти євро, бо хто знає може й справді… Кажуть: під лежачий камінь вода не біжить.  Кожна в душі сподівалася на успішне вирішення  своєї справи, адже надія помирає останньою.