Глава 15. Він зійшов із розуму! (Соломія)

Я мала радіти, що він першим йшов на контакт, але від цього мені чомусь було лише гірше. Юрій сам завітав до мого номеру та запросив прогулятися. Це дуже гарна нагода почати діяти, але якось важко.

Складалося враження, що щось у грудях стискалося. Я не розуміла, що це за емоції, але вони вганяли мене у депресію, яка з кожною секундою поглиблювалася.

Такий мій стан почався після його погляду, який я досі відчувала на собі. Ті великі сапфіри заворожили мене, а потім дзвінок. Він зруйнував усю магію між нами...

А на що надіялася? На це запитання не могла відповісти. Щось я нині перебувала в дивному стані.

Тільки після гарячого душу та чорного чаю я оговталася від того та навіть усміхнулася. Щось собі нафантазувала у голові, повірила, а далі стала бідкатись. Це не дуже типово для мене, але так сталося.

Нині я тверезо оцінювала ситуацію, що склалася, а вона була доволі чудовою. Нестерчук нарешті розморозився та став шукати зі мною зустрічі. Такі його дії значно полегшували мені життя, але тут варто відзначити, що я не мала розкисати, як це сталося сьогодні.

Варто приховувати свої реальні емоції та почуття. Почуття? Я задумалася... Ні. Цього не могло бути, а тому я навіть не хотіла це промовляти у голос. Юрій симпатичний хлопець, він мені подобався як людина, але не більше...

Соломіє, прокинься! Ти забула для чого сюди приїхала? Ти повинна затягнути його до ліжка, бо від цього залежала доля твоєї сім'ї!

Ці думки мене остаточно охолодили. Я викинула з голови все зайве та чекала поки настане дванадцята година ночі.

Чому я дожидала саме цю годину? Хотіла зателефонувати сестрі та привітати з днем народження. Ця прекрасна дата бувала тільки раз у житті, а далі про неї тільки згадують.

Я дуже засмучена, що мені так довелося ґратулювати сестру, але така реальність.

Поки чекала на вказаний час, то дивилася у вікно. За ним кріпилася морозна та зоряна ніч. Навіть для того, щоб насолодитися цим видом, то вимкнула світло.

Дуже довго я спостерігала за зірками, які мерехтіли. Це мене зачаровувало та змушувало забутися про різні негаразди, як тут одна яскрава цятка впала. Від подиву захопило дух. Я ніколи нічого подібного не бачила. Кажуть, що в такі моменти варто загадувати бажання.

Але то тільки забобони. Нічого ніколи не збувалося. Щоб отримати щось, то варто для цього робити якісь дії, а не чекати примарного чуда.

Хоча не можна відкидати везіння. Саме воно мені допомогло досягнути певних успіхів із Юрієм, але нині не хотіла про нього думати. Завтра буду гадати, що з ним робити, а зараз варто привітати сестру з її святом.

Я стала першою, хто зателефонував Владиславі та сповістив, що вона вже повнолітня. Дівчина була дуже рада почути мене, але одночасно сумувала.

- Дуже шкода, що ти так далеко, - говорила вона. - Тебе бракуватиме на святі.

- Коли я приїду, то влаштуємо ще одну гульню.

- Ага, - промовила сумно сестра. - Ти взагалі як? Добре відпочиваєш?

Владислава поставила мені болючі запитання, які одночасно були провокативними, але я викрутилася наступними словами.

- Тут непогано, але дуже хочеться додому.

- Таки знала, що ти так мені відповіси.

- Владо, не ображайся.

- Та все добре.

Вона нахраписто брехала. Я чула. Її видавав голос. І що робити? Тут здалася та сказала:

- Владо, коли я повернуся додому, то скажу для чого мені довелося поїхати. Гадаю тобі варто буде це знати.

- Це щось кримінальне? - перелякано запитала вона.

- Ні, але не говори батькам, що я тобі нині сказала. Це дуже великий секрет.

- Гаразд, - розгублено відповіла. - Я буду мовчати, мов переляканий карась у ставку.

- Дякую.

- А ти будь обережною, - сказала сестра.

- Буду, - запевнила я її та одразу перейшла на іншу тему.

Ще хвилин десять ми спілкувалися, а далі побажали одна одній солодких снів та лягли спати..

Я звісно розуміла, що трішки зайвого наговорила сестрі, але тільки так вона відпустила злість на мене. Хоча тут виникало наступне питання, а чи скажу я правду Владі? Як вона прийме те, що я пожертвувала своєю порядністю та лягла в ліжко з невідомим хлопцем, бо так комусь треба? Я не знала, як сестра на це відреагує? Хоча до того ще далеко. Спочатку варто виконати завдання.

Ранок стартував доволі добре. Я розплющила свої очі у гарному настрої, але коли згадала всі свої негаразди, то він згаснув, мов свічка, яку задув вітер.

Проте досить нити. Треба вставати, приводити своє обличчя до ладу та далі грати роль життєрадісної дівчини. Хоча мені цього не хотілося. Навіть було ліньки наносити макіяж, що я дуже любила.

Я обожнювала себе фарбувати. Інколи могла просто сісти ввечері зробити зі себе неймовірну красуню, як з обкладинок журналів, а потім все змити. Так вчиняла лише тоді, коли просто хотіла розумово відпочити, бо зазвичай мої вечори проходили разом із книгами, які своїми історіями переносили мене у паралельні реальності.