Глава 14. Це дружня прогулянка (Юрій)

Я здогадувався, що Марія влаштовуватиме мені бурхливі сцени ревнощів. Але те, що вона творила нині, виходило за межі всього.

Вона своїми допитами ґвалтувала мій мозок. Їй хотілося знати, що я робив кожні пів години! А це, на мою думку, дуже неправильно. Треба довіряти одне одному, а не телефонувати кожну секунду та випитувати розпорядок дня!

Я ж не питав, скільки вона сьогодні обходила магазинів та  якого різного непотребу накупувала!

Тут варто пригадати, що Марія неймовірна транжира та абсолютно не вміла цінити кошти, які не так просто зароблялися.

Інколи мені здавалося, що сенс її життя, то тільки сукні, туфлі, коштовності та гарні котики. Досі не розумів, як вона з червоним дипломом могла закінчити університет, адже білявка...

Але навіщо зараз мені ще більше псувати  нерви? Так нині противно від неї, а тут ще аналізувати її розумові здібності. Хоча навіть не стану приховувати, що огортав страх від того, що вона скоро стане моєю дружиною. Із кожним днем та красуня ставала все гіршою....

Також на неї могла так впливати розлука. Але щось у це не вірилося. Марія в будні дні, коли я був на роботі, часто телефонувала та питала:

- А що ти робиш?

Таке виводило, але той стан ще був квіточками. Нині я ледве себе стримував, але як же хотілося сказати:

- Я приїхав сюди, щоб побути наодинці! Мене дістали твої постійні дзвінки!

Але у реальності я пообіцяв нареченій, що перед сном їй зателефоную, та щось скрізь зуби буркнув про кохання.

Я гепнувся на крісло та заплющив очі. Злився неймовірно. Марія переходила усі межі, рубікони та червоні лінії, які лише існували. Інколи здавалося, що якби вона не впадала у свої дурні ревнощі та не жила бажанням мене контролювати, то я б зміг її дійсно полюбити, але після сьогоднішньої розмови, то остаточно втратив на це надію. Білявка до чорта нестерпна, а після весілля... Навіть не хотів думати.

Я обернув голову в сторону та раптово згадав, що пив чай разом із Соломією, якої нині не було біля мене. Куди поділася дівчина?

Мабуть, вона вийшла, коли подзвонили. Гадав, що варто знайти її, адже вона не допила свій чай, а також... Я не міг від себе приховувати, що в компанії брюнетки мені було добре. Вона легко підтримувала розмову на будь-яку тему, інколи жартувала та здавалася просто привітною людиною з якою цікаво говорити.

Я подався до її номера та не помилився. Соломія знаходилася там, а коли побачила мене, то якось збентежилася.

- Ти свій чай не допила, - сказав я та уявив, як зі сторони ця фраза звучить дивно.

- Уже як є...

- Ти на щось ображаєшся?

- Ні, я просто втомилася.

- Вибач, що нас перервав дзвінок. Просто не міг на нього не відповісти...

- Я все розумію, - поглянула вона на мене, а далі відвела свої очі.

- Може завтра після сніданку прогуляємося околицями? - запропонував я.

- А лижі?

- Завтра коли ти встанеш із ліжка, то точно не захочеш на них їздити. У тебе болітиме все.

Соломія схилила на бік голову та легенько усміхнулася.

- То як тобі моя пропозиція?

- Гаразд, - погодилася вона.

- Ну тоді до завтра. Бажаю гарних снів.

- Дякую, і тобі, - відповіла брюнетка.

Я вийшов із номера. Навіть нічого не встиг подумати, як перед очима з'явився Бобер.

- Нічого собі! І що ти робив у номері своєї сусідки? Невже ти прислухався до моїх порад? Признавайся!

- Не верзи дурного, - подався я до своїх дверей, які одразу відчинив.

- А що це тоді було? Що ти там робив зі Соломією? - допитувався Максим, коли ми вже опинилися у мене.

- Нічого особливого, - витягнув я з шафи коньяк, який залишився після вчорашнього. - Просто завтра разом погуляємо.

- Ммм... Погуляєте? І хто запросив на таку прогулянку?

- Я, - взяв чисті келихи та став розливати спиртне. - Але навіть не починай говорити, що це побачення. Це просто дружня прогулянка. Можна сказати вибачення за зіпсований чай, який не дала спокійно випити Марія.

Я поставив перед товаришем спиртне. Він нині сидів на місці Соломії та усміхався. У Бобра лише одне було на думці.

- А мені здається, що ти запав на Соломію. Ви сьогодні разом прийшли до готелю, каталися на лижах, пили чай, а завтра прогулянка...

- А звідки ти знаєш про лижі? - здивувався я.

- Ворона на хвості принесла...

- Навіть так, - зробив я ковток та став заперечувати товаришу. - Я та Соломія просто друзі. Між нами нічого нема та не може бути.

- Друзі, - хмикнув Максим. - Ти б бачив своє обличчя, коли виходив із її номера.

- І що з ним було? - кинув я суворий погляд на Бобра.

- Воно випромінювало щастя.

- Ти перебільшуєш.