Глава 13. Коли телефонний дзвінок може все зіпсувати (Соломія)

Мабуть, я дуже сильно поспішила з цим питанням. Та взагалі сьогодні ходила по лезу ножа. Також мене міг «здати» Максим, якого ми зустріли на порозі готелю, але, він, на щастя, настільки сильно вчора напився, що зараз нічого не пам'ятав.

Але що робити з запитанням? А якщо він відмовить? Не варто було так квапитися. З цим хлопцем нічого не можна прискорювати. Він зовсім не такий, як решта.

Таке запитання варто було ставити лише на п'ятий день. Але мною заволоділо бажання покінчити зі справою якнайшвидше.

- Добре, - одразу відповів він.

Відповідь мене збентежила, бо абсолютно не очікувала, що так все станеться. Він погодився? Якось не вірилося у таке.

- Ну тоді через годину зустрічаємося внизу, -  промовила я, ховаючи збентеження.

- Гаразд, - махнув він головою та сховався за дверима свого номера.

Я продовжувала стояти. Досі не вірила, що він так просто дав своє добро. Хоча спочатку здався нудярем. А нині, що у ньому змінилося? Зуміла його розговорити та втертися у довіру?

Мабуть, що так. Але не настільки сильно, щоб він міг при мені розмовляти. І хто йому телефонував? Наречена? І чому він не взяв слухавку? Невже боявся, що я викину якогось чортика? Чи, якщо вірити Максиму, у них дійсно не найкращі стосунки, та хлопець не волів із нею балакати.

Але навіщо він із нею планував одружитися? Чудно... Хоча дивніше у мене завдання - спокусити його, бо так хотів якийсь зарозумілий бізнесмен. Нині я тямила, що тут ховалася загадка…

Я відкинула гострі думки в сторону. Про це можна кмітувати до вечора та будувати різні версії.

Проте я не детектив, а простий пішак, якого нині використовували для своїх потреб серйозні дядечки у костюмах. Інколи шкодувала, що не народилася хлопцем, бо якби було так, то б точно не довелося йти на таке гидке приниження!

Нарешті зайшла до свого номера. Там вирувала чистота та запах моїх парфумів. Настрій нині потребував кращого. Я відчувала сум.

Дана ситуація заганяла у депресію, але мені варто було грати життєрадісну дівчину, яка просто покликала кататися на лижах знайомого, якого мала вкласти в ліжко. Нічого особливого! Але тут виникала одна проблема - я поняття не мала, як їздити на лижах.

І що робити? Набрехала на свою голову, а нині якось треба викручуватися зі ситуації. Дурня!

Я сіла на ліжко. Очі прикипіли до дверей. Думала, як планувати подальші дії. Єдине, що спадало на думку - сказати, що колись у дитинстві каталася, а нині забула, як це повинно бути. Сподівалася, що він це "захаває", але мені треба від нього не тільки покатульки.

Необхідно стати йому ближче. Чи, мабуть, варто не поспішати з цим? Я ж сама дійшла висновку, що Юрій інертний тип хлопців. Він так просто не вступить у реакцію з дівчатами. Йому для цього треба каталізатор, який змусить забути все та піддатися пристрасті.

Хоча якщо Юрій такий нещасливий з тою дівчиною, що аж втік до Карпат, то його не складно буде зламати. Але я могла помилятися.

Через годину я переодягнулася у сірий лижний костюм та чекала на Юрія. Дуже сильно нервувала, що аж ходила зі сторони в сторону. Так само я не знаходила собі місця у тому чайному магазині, але нині це відчуття у мені було гострішим. Мабуть, для сміливості варто піти та навернути чарку горілки чи келих винця, бо щось тряслися коліна.

Проте я не встигла це вчинити. Коли зробила лише один крок у сторону бара, то з'явився Юрій. Хлопець знаходився трішки у роздратованому стані. Мабуть, його хтось сильно розізлив.

- Довго чекаєш? - запитав він голосом, що випромінював люб'язність.

- Ні, - махнула я головою. - Я спустилася п'ять хвилин тому.

- Це добре, бо я міг би раніше прийти. Один телефонний дзвінок змусив затриматися.

Ці слова Юрій говорив холодно. Йому не приємно було мовити про це.

- Нічого страшного. Я розумію. Робота може навіть дістати на відпочинку.

- На жаль, це не робота, - промовив він та продовжив. - Але нині це не має значення.

Далі ми пішли до місця, де всі каталися на лижах та спалювали калорії. Всю дорогу мовчали, бо Юрій став зимним, мов той мороз, що нині щипав мене за щоки та тримав у тонусі.

Я відчувала, що він розмовляв зі своєю нареченою, та вони, мабуть, посварилися, бо інакше пояснити його реакцію не могла. А це зі свого боку мені може зіграти на руку - Юрій засмучений, вона пиляла йому голову, а тут я. Привітна дівчина, яка готова вислухати всі його слова, дати пораду і не тільки...

- Звісно не знаю наскільки вправно у мене вийде їздити, бо останній раз вставав на лижі років п'ять тому, - сказав Юрій, коли майже дійшли до місця призначення.

- Якщо чесно, то у мене, мабуть, гірша ситуація. Останній раз я каталася на лижах ще у дитинстві та боюся, що нині навіть метра не проїду, - зізналася я, що було частково правдою.

Багато років тому моя сім'я їздила до Карпат, але мама не дозволила мені тоді встати на лижі, бо боялася, що я щось собі зламаю, а особливо руки, бо в той час активно займалася малюванням. Проте великої та відомої художниці з мене не вийшло. Могла ідеально намалювати портрет, але не більше. Я просто принтер, який гарно копіював.