Глава 11. Підказка Максима (Соломія)

На дуже гарній ноті ми попрощалися та побажали одне одному чудових снів. Але на годиннику була лише восьма - у такий «дитячий» час тут ніхто не спав - вечір тільки починався. Проте радувало те, що нарешті фортуна усміхнулася мені. Тепер Юрій не злився та не гадав, що я повія.

Але тут мене цікавило наступне - що змусило його прийти до мого номера? Як він взагалі дізнався, що я саме тут?

Я сіла на ліжко та суворо звела брови. Моя логіка підказувала лише одне - без Максима тут не обійшлося. Мабуть, він розказав Юрію, що його сусідкою була саме я.

Ну з цим можна сказати, що розібралася, але тут з'являвся наступний підводний камінь - навіщо Нестерчук прийшов перепрошувати та так мило зі мною говорив? А якщо його замучила совість?

Либонь, дійсно так і було. Він проаналізував мою розмову з Григорієм та дійшов висновку, що його язик сказав зайве. А тут я підтвердила, що сп'яніла...

Буду сміятися, якщо Нестерчук вирішив звабити мене. А хто його знав - поки я тут думала, як його затягнути до ліжка, то він у сусідній кімнаті будував свої брудненькі плани на мене. Це смішно та грішно, але чим чорт не жартував? Проте якщо це дійсно так, то це значно полегшить мені завдання.

Але фантазії варто відкинути у сторону. Я попри все мала досягнути свого, а тому не варто сподіватися  на чудо, яке зі мною сьогодні сталося. Хоча до цього на мою голову впало чимало неприємних халеп.

Я зачинила двері та сіла на крісло. У руках тримала блокнот та кулькову ручку, а в голові почала будувати план зваблення.

Зрозуміло, що перший день  згорів, але він дав мені можливість познайомитися з Юрієм, влізти з ним у конфлікт, далі він став моїм рятівником від божевільного колишнього, а нині у нас можна сказати вже були дружні стосунки. Ми точно можемо вітатися одне з одним та говорити на загальні теми. Це величезний плюс. Тому значить, що у найближчі два дні варто поглибити це все. Але як?

Я закотила очі, а потім їх опустила. Рука без мого дозволу малювала квадрати та зафарбовувала їх. Це означало, що я міркувала, але якось все, що приходило в голову не подобалося мені.

Зрозуміло, що мені варто з ним активно спілкуватися, але як це зробити?

Весь день потай слідкувати за ним, а потім раптово звалитися йому на голову?

Але як це вчинити? Невже з п'ятої ранку чатувати поки він вийде зі свого номера? Чи весь день сидіти на рецепції? А може тинятися у коридорі?

Усе це можливо - для цього у мене був час, бо саме за цим приїхала. Але не дуже це підозріло? Тут така Соломія всім відмовляла, інших чоловіків уникала, а як для Юрія, то…

Якось треба все підлаштувати так, щоб не він мене випадково зустрів, а я його.

Чорт, як все складно!

Але гріх нині жалітися. Ще пів години тому над мною нависала гірша ситуація. А нині простежувалася позитивна динаміка.

Я поклала блокнот та ручку на стіл. Мої очі впали на склянку, а у голові дещо засвітилося. Воно змусило схопити мене його та податися до стіни, за якою сидів Юрій.

Далі приклала скляний виріб до цегли, яка була одягнута у світлі шпалери, та надіялася щось почути, але дарма. У  готелі доволі сильна звукоізоляція. Моя ідея виявилася марною.

- Зараза, - сказала у голос, адже щось сподівалася почути, але не доля.

Тому я засмутилася та поклала келих на стіл. Необхідно було знати плани Нестерчука на завтра. Проте як це зробити? Якось проникнути до його кімнати, заховатися у шафі чи під ліжком та підслухати?

Я підійшла до дверей балкона. Якби вони відчинялися також зі зовнішньої сторони, то теоретично, я б могла перелізти через перила та опинитися у його кімнаті, поки його нема....

Ні! Соломіє! Ти вже перегинала палицю. Це починалася вже ігри у шпигунів. Треба чинити все набагато простіше. Завтра просто рано встану, сяду на рецепції та буду "пасти" Юрія. Головне, щоб ніхто мені не заважав.

На мить я уявила перед собою Нестерчука - світле волосся, незвичайні очі, мужнє обличчя... Дуже вродливий хлопець. Якось мені навіть шкода стало блондинки, адже я нині безцеремонно трощила її щастя.

Навіть не уявляла, що вона зі мною зробить, коли дізнається, що її весілля зірвала саме я. Але точно від неї не варто чекати нічого доброго - вона такий тип дівчат, що може все волосся вирвати та очі видряпати. Це я одразу зрозуміла. Хоча про це ще рано думати. Поки я ще нічого не зробила.

Коли маленька стрілка годинника дотягнулася до дев'ятої вечора, то я вже лежала в ліжку та засипала під телевізор, де абсолютно не було, що дивитися. На каналах показували новорічні фільми, але якось вони не приносили радість. Мабуть, я виросла з того віку, який давав надію, що у новому році все буде добре, а також сподівання, що станеться якесь неймовірне диво. Але його не існувало. На жаль, нас 365 днів на рік огортала сіра реальність, яка часто змушувала йти на дуже важкі та бридкі дії.

Із такими негативними думками я лягла спати та прокинулася від жахливого болю в голові. Останній розривав мій череп до такого стану, що мене аж нудило.

У мене ніколи в житті такого не ставалося. Нині настільки було погано, що навіть не могла встати.

Але через "не хочу" довелося це зробити, адже варто було негайно закинути до рота якусь таблетку, бо це просто страх. Коли встала на ноги, то ледь не впала, але втрималася. У цьому мені допомогла стіна.