Глава 10. Вибачення (Юрій)

Я не знав, як довго стояв у цьому засніженому парку. Але за той невіданий інтервал часу на мене нападало чимало снігу. Довелося його обережно струшувати з голови та плечей.

Але це не було зараз головним. Я нині думав про Соломію, яка втекла. Чому вона це зробила? Чи їй було соромно дивитися мені в очі після того випадку?

На жаль, я не мав відповідей на ці запитання. Хоча хотів дізнатися. Чомусь точила дивна цікавість до цієї дівчини, яку я випадково зустрів саме тут.

Навіть не уявляв, як мали скластися обставини, щоб ми перетнулися в черговий раз?

Тут я пригадав одну байку, яку колись мені розповів прадід. Останній багато років тому жив на хуторі та став свідком цікавої події. Недалеко від його хати приземлився військовий літак, і з нього вийшло двоє людей з валізою та пішли у сторону лісу.

Дід мого батька був людиною доволі хазяйновитою та за декілька місяців повністю розібрав той літак, який пустив на господарські потреби. За його словами, він понароблював дуже важливі речі для господарства. Але мене у цій історії цікавило інше - куди пішли ті два чоловіки з валізою та, що містилося в останній.

Прадід Степан не відповів на це запитання, адже не знав. Проте, мабуть, відповідь я дізнався лише три роки тому. Неподалік від приземлення літака якийсь молодик знайшов у лісі закопану металеву валізу, де містилося декілька зливків золота, а також вкрай важливі папери. Це багатство дало можливість простому сільському парубку купити розкішний автомобіль та до кінця життя не думати, що йому треба працювати та так далі.

Звісно ця історія цікава та показувала, як інколи доля може гратися з людьми. Якісь чоловіки, котрі з невідомих причин закопали валізу під дубом, зробили через сто років зі звичайного хлопця, який шукав метал, мільйонером.

Але повернуся до моєї ситуації. Ми в черговий раз пересіклися. І для чого доля це зробила? Що вона хотіла цим сказати?

Я звісно не вірив у надприродне, але після таких розповідей про золото, то починав гадати, що всі події траплялися не спроста. Вони мали якийсь сенс. Однак коли я починав занурюватися в цю думку дуже глибоко, то лякався. Не хотілося сприймати те, що загибель Дани мала статися для якоїсь важливої події у майбутньому.

Кому могла принести щастя та ДТП? Кому стало б простіше від того, що вона загинула? Її батькам, які померли, коли дівчині виповнилося чотирнадцять? Чи мені?

Від останнього я скривився. Якби Дана була жива, то б точно не хитався тут серед сосон та не думав, що вдома на мене чекав страх всього мого життя – Марія.

Я зіщулився від холоду, який раптово став прорізати тіло аж до кісток. Це був знак, що варто викинути з голови дурні думки та гоже йти до номера.

Але потрапив я до нього трішки обхідними шляхами. Мені захотілося хильнути стаканчик коньяку, який у барі готелю був доволі смачний. Ця коричнева рідина нагадувала мед, що навіть хотілося замовити ще, але я себе зупинив. Треба мати міру.

Також у барі я зустрів того молодика, який безпардонно чіплявся до Соломії. Тепер він обкручував якусь іншу дівчину.

Він підсів за столик до рудої кучерявки з хитрими очима, які мали колір малахіту. Він усміхався їй та щось дуже активно розповідав. Тут навіть не треба було ходити до ворожки, щоб зрозуміти наступне - він її нахабно клеїв. Не склалося з одною, то можна було зв'язатись з іншою.

Якщо чесно, то я досі не розумів логіку хлопців, яким цікаво спати з різними дівчатами. У чому задоволення? Чи може я чогось не вловлював у цьому житті? Мабуть, що так. Адже, на жаль, більшість удавалася до такого.

Коли я допив спиртне, то руда встала та енергійно пішла. Вона залишила того брюнета з кислим обличчям. У нього знову зірвалася рибка з гачка. А що він думав? Не всі дівчата дурні та вітряні, щоб погоджуватися на секс за першої нагоди.

Раптово хлопець встав та притягнув ноги до бару. Він сів біля мене та був настільки розчарований відмовою зеленоокої, що спочатку навіть не помітив мене, а коли бармен налив йому горілки, та випив до суха, то його очі прозріли.

- Відчайдушний захисник Соломії, - хмикнув він. - Але ти не надійся швидко затягнути її до ліжка. Вона така, що треба триста років просити на колінах, щоб дала.

І для чого він мені це нині говорив? Невже гадав, що я чатував лише того від чорнявки? Дивний.

- Чого мовчиш? Уже втямив, яка вона недоступна? Соломія як Велика китайська стіна.

- Вона мене не цікавить. Я просто заступився за дівчину, до якої чіплявся такий ненормальний тип як ти.

В очах брюнета спалахнула злість. Мені почало здаватися, що він зараз кинеться в бійку.

- Ти хочеш отримати в пику? - сказав він слова, які я очікував.

- Спробуй, - відповів байдужим голосом.

Запала німота. Я чекав, що він почне робити, але був готовий до всього. Захоче бійки, то не проблема. Звісно не гарно в перший день встрявати в таку не гарну ситуацію, але значить так мало бути.

Однак нічого не відбулося. Він махнув рукою, а бармену показав на склянку, який одразу йому долив горілки.

Я зі своєї сторони покинув його. Не бачив сенсу сидіти біля нього.
Хоча він сказав дещо цікаве, що мене ще більше заплутало. Хлопець чітко наголосив, що дівчина неприступна, але, яка тоді муха вкусила її в потязі? Чому Соломія так себе повела?