Глава 9. Неочікуваний гість (Соломія)

Я втекла з того клятого місця. Ноги швидко принесли мене до готелю, а там опинилася у номері. Сівши на ліжко, мої руки затулили обличчя. Досі не вірилося, що це сталося саме зі мною.

Яку треба мати "щасливу" долю, щоб саме сьогодні зустріти колишнього хлопця, який так нахабно почав чіплятися, а потім захисником від нього виявився Юрій Нестерчук? Я не мала відповідь на це, але чітко розуміла, що стала якась неймовірно безталанна. Фортуна повернулася до мене спиною, та нині на мою голову сипалися одні халепи. 

Чи може це просто такий день? Хто його знав, але той факт, що під ногами буде хитатися Григорій, абсолютно не тішило. А якщо він знову стане чіплятися до мене?

Хоча до глибини серця дивувала його вперта наглість. Ми розійшлися вкрай погано, а він...

Але більше хвилював Юрій та його вчинок. Звісно хлопець спочатку не бачив, яку дівчину рятував, а далі його погляд... Він був наповнений вкрай незбагненими емоціями. Я від хвилювання та здивування не могла їх зрозуміти.

Утім, що там тямити? Він вважав мене повією, вітряною дівчинкою, яка стрибала до кожного хлопця в ліжко. Ось, що сиділо в його неймовірно гарних очах.

Але навіщо він запитав, чи зі мною все добре? Задля ввічливості? Яка була мета цього?

Якось дуже багато запитань, але вкрай мало відповідей. А якщо він не мав нічого лихого під цим? Усе можливо...

Я не плаксива дівчина, але сьогодні переживала дуже багато всього. Тому вдруге за добу на очі накотилися солоні сльози, які моментально стали бігти по щоках рікою. Я почала їх швидко змахувати. Мені було соромно, що нині сиділа та ревіла.

Але, мабуть, моя психіка потребувала цього. Лише після рюмсання стало набагато краще. Не дарма кажуть, що зі слізьми виходить увесь негатив…

Поганого мені вистачало за день, а нині я лежала на ліжку з червоними очима та дивилася на стелю. Мій мозок був зайнятий різноманітними думками.

Частина з них говорила, що зробила правильно своєю втечею, а ось решта мала протилежну сторону, яка невдоволено шипіла наступне:

- Ти мала залишитися. Це був твій шанс налагодити з ним контакт, а ти взяла та накивала п'ятками. І як ти після цього станеш із ним говорити?

Частково я погоджувалася з цим, але одночасно розуміла, що не змогла б з ним говорити. Я знаходилася тоді в шокованому стані. Зустріч із Григорієм вивела мене з рівноваги, а тут до повного щастя ще на голову звалився Юрій.

Але нині гадати, що було якби я не пішла, то сенсу не було. Актуальніше прогнозувати майбутні дії. Хоча нині я не мала жодного поняття, що робити далі.

Як зловити Нестерчука та почати з ним говорити? Що йому сказати? Як все пояснити? Складно.

Хоча одне нині могла стверджувати чітко  - перший день я успішно спустила в унітаз. Але яка взагалі була ймовірність того, що я виконаю це завдання за двадцять чотири години? Ніяка. Це просто нереально. Втім якби Юрій був таким, як його друг Максим, то я б мала менше біди.

- Я тут взяв три пляшки, а також коньяк, - раптово відчинилися двері. Переді мною стояв той хлопець, якого я щойно згадала. Максим Бобер позирав на мене попелястими очима. Вони в собі містили здивування.

- Ой, вибач, - далі говорив Максим. - Я переплутав номери. Але не думав, що ми тут у черговий раз перетнемося.

Брюнет усміхався, але дана емоція мала вкрай дивний характер. Він усе знав. Про це говорили кутики його губ, які хитро були підняті доверху. Хоча не дивно - Юрій його друг та стовідсотково розповів про мою спробу звабити.

- Світ доволі тісний, - спокійно відказала я.

- Це точно. Але дуже дивно, що ми пересіклися знову.

Ще для повного щастя не вистачало цього хлопця. Я стиснула губи.

- Не знаю, але дам одну пораду, - усміхнулася я. - Наступного разу, коли заходиш до  чужого номеру, то перед цим стукай.

- Гаразд, - розглядав мене хлопець. - Але є таке поняття, як доля. Думаю, що ми не дарма зустрілися вдруге. А якщо це натяк на щось більше?

Максим неймовірний нахаба. Невже можна постійно думати лише одним місцем?

- Мені важко відповісти на це питання, але скажу наступне - я нині нікого не хочу бачити, а тому попрошу тебе вийти.

Бобер змінився. Тут він безпардонно показував свої білі зуби, сподівався на щось, а тут я йому повідомила - "охрана отмєна". Тепер не думатиме, що я як та провідниця - тільки він очима поцілить, то все.

- Окей, - відреагував він. - Але якщо бажаєш, то заходь у 306 номер. Я та Юрій там сидітимемо, а якщо шукатимеш мене, то 313.

Як же мені кортіло сказати, що йому нічого не світило, але стрималася. Зараз абсолютно не хотілося говорити.

- Гаразд. Буду знати.

- Добре, але май на увазі - до мене ти можеш заходити в будь-який зручний час.

Після цього Бобер вийшов. Нарешті я опинилася наодинці. Якось зі мною сьогодні траплялося багато різних збігів. Спочатку Григорій, далі Юрій, а тут згадала Бобра, і він з'явився перед очима.

Далі я піднялася на ноги зачинила штори та пішла до ванної кімнати, де скинула зі себе одяг та залізла під гарячий душ. Під ним я пробула щонайменше хвилин десять. Вода змивала з мого тіла весь колючий негатив, що назбирався за день. Мені навіть стало легше, але не настільки, щоб відчувати себе вільно. Всередині все давило.