Глава 8. Знову вона (Юрій)

Я сидів за столом у купе. Моя голова була повернута до вікна, за яким миготіла краса. Покритті снігом Карпати зачаровували. На щастя, потяг не поспішав. Він не їхав, а скоріше крався між горами, як той кіт, що хотів напасти на горобця.

Тому я насолоджувався природою, але паралельно мої вуха вловлювали слова Максима, який розповідав про спекотні декілька годин із провідницею. Бобру не була цікава природа. Його інтересувало лише жіноче тіло.

- Якщо взяти рейтинг усіх дівок, що я колись мав, то ця дамочка - посяде перше місце, - говорив він. - Вона настільки розкута та жагуча коханка, що не передати. Також дуже любить експериментувати. Цієї ночі я спробував таке…

Я перевів погляд на Максима. Товариш втрачав голову. Він сидів зі замріяним та збудженим обличчям.

- Ну тоді одружуйся з нею, якщо вона така вправна коханка, а ти нині божеволієш від неї, - сказав я. - Навіщо втрачати таку жінку?

Бобер моментально змінився в емоціях та кинув на мене свої здивовані сірі очі, а далі почулося:

- Ти дикий? Щоб я одружився? Ніколи в житті такого не трапиться. Я вільний вовк, якого не підкорити.

- А якщо закохаєшся?

- Навіщо мені одна квітка, якщо довкола їх мільйони? Навіть ладен укласти з тобою парі, де клянуся ніколи в житті не одружитися.

Я махнув рукою. Проігнорував слова Бобра та продовжив спостерігати за горами. Чомусь раптово згадав Соломію. Від цього мені стало дивно, адже дівчина чомусь уперто не виходила з думок, а особливо її вчорашній вибрик.

Якось почала їсти совість, що назвав її повією. А якщо дівчина просто перебрала зі спиртним (є люди, які навіть від одного ковтка п’яніють), а тут я.

Не стану приховувати - до мене дуже багато залицялося дівчат, бо природа дала непогану зовнішність, а родина, де я народився, багатство.

Кожна хотіла вийти за грошовитого парубка. Однак жодна з тих краль ніколи не цікавилася моїм внутрішнім світом. Винятком була лише Дана.

Дівчина ніколи не проявляла свою меркантильність та не вимагала подарунків у вигляді діамантів та хутра. Вона мене любила через те, що я просто існував. Чорнявка не бачила у мені мішок із грошима. А Марія? Яке у неї кохання до мене? Вона начебто любить. Але чи не гра це? А якщо їй батько сказав - удавай закохану, бо це треба для бізнесу.

Тут навіть пригадав нашу першу зустріч. Вона відбулася у ресторані. Тоді нас звели спеціально - кожний з нас знав, що йде на побачення.

Я тоді прийшов перший та чекав поки з’явиться та дівчина, яка мала стати моєю дружиною. Коли перед очима постала Марія, то навіть здивувався – її краса заворожувала. Жодний чоловік не встояв би перед такою неземною вродою. Погляд був лагідним, вуста ніжними, а вигини фігури...

Але однаково нічого всередині не тьохнуло. Я імітував, що вона мені подобалася, і вдавався до такого до нині. Тому накивав п'ятками на десять днів, щоб набратися сили та грати люблячого чоловіка до кінця життя. Утім одночасно я надіявся, що відбудуть якісь зміни.

Невдовзі потяг зупинився, та ми з Бобром вийшли з вагону та прямували до таксі - все довкола було запорошено снігом, та панувала новорічна атмосфера. Мені на мить навіть стало радісно, як тут пролетіла знайома валіза. Вона належала Соломії. Якось цієї секунди оповили дивні емоції, але одразу відпустили. Досить думати про незнайомку. Наші шляхи розійшлися.

Через дві години я вже перебував у своєму номері. Як це ж було чудово - валявся на м’якому ліжку та тобі нічим не треба займатися. Просто лежав собі та кайфував.

На мить я заплющив очі та провалився у неглибокий сон, але мене з нього витягнув Бобер, який без попередження забіг до моєї кімнати. Від цього я дуже різко прокинувся, що аж заболіла голова.

- Ти нормальний так вриватися до мене? - злився я.

- Ой, а тобі наче є, що приховувати? Краще зателефонуй своїй Машці, бо вона п'ять хвилин тому зробила мені істерику - кричить, що ти слухавку не береш. Одним словом – вгамуй свою навіжену наречену.

Я одразу потягнувся до смартфону та зрозумів одну прикру річ - він випадково перейшов на беззвучний. Навіть уявлення не мав, як це сталося, але нині розумів, що мені загрожував скандал. Марія не повірить, що телефон якось випадково став у такий режим. Вона гадатиме, що я зробив це спеціально.

- Чорт, - сказав я у голос.

- Неймовірний, - додав Максим. - Я піду до винної крамниці - хочу прикупити декілька пляшок. А коли прийду, то надіюся ми обмиємо наш приїзд?

- Так, - махнув головою. - Але спочатку треба вижити після дзвінка Марії. Боюся, вона мене через слухавку спопелить.

- Це точно, - підтвердив він. - Бажаю удачі.

- Дякую, - тримав телефон у руках. Я дуже не хотів нині говорити з Марією, але розумів, що з кожною секундою та білявка ставала все злішою на мене, а тому варто негайно телефонувати.

Як тільки двері за Максимом зачинилися, то я встав на ноги та підійшов до вікна. За ним вже смеркало. Все довкола покривала ніч, а мої вуха чули гудки. Після першого роздався дзвінкий голос дівчини. Він був роздратований, злий та наповнений обуренням.

- Юрію, я тут сивію від ревнощів? Де тебе носило? Чому ти слухавку не береш? Я тут із розуму сходжу!