Глава 5. Невдала спроба (Соломія)

Я сиділа в купе з насупленим обличчям. Познайомитись із хлопцем не вдалося. Хоча він здався мені нормальним та привітним, але зовнішність брехлива - Юрій похмурий тип.

Тому, мабуть, мені підкинули цю справу, але дали дуже мало часу. Як можна звабити хлопця, який навіть знайомитися з дівчиною не бажав? Це просто не реально!

А якщо він настільки сильно кохав наречену, що абсолютно не хотів спілкуватися з іншими особинами жіночої статті? Таке могло бути? Гіпотетично - так, але для мене це нічого не змінювало. Я мала його звабити, а тому варто шукати інший спосіб.

Звісно у мене для цього було 10 днів та 10 ночей, але хотілося виконати все скоріше та забути. Думати, що це дуже поганий сон.

Потяг рушив. Від цього моє серце стиснулося. Тепер я точно опинилася у клітці. Навіть не здивуюся, якщо той Файновий найняв людину, яка нині стежить за кожною моєю дією.

Хоча якщо це дійсно так, то його також можна зрозуміти - відправив на таку пікантну справу дівчину, яка ніколи нікого в житті не зваблювала. І тут виникало питання - чому саме я? Звісно розуміла, що у мого батька великі борги. Але невже той бізнесмен за чималу суму грошей не міг знайти якусь досвідчену повію? Їй точно було б набагато простіше загнати до ліжка Нестерчука.

Але відповідь я не знала, а тому занурилася у свої думки, аж поки до мого купе не зайшла провідниця. Вона ще раз перевіряла білети та запитала:

- Каву чи чай?

- Ні, дякую, - сумно відказала я.

- Якщо забажаєте, то я на початку вагона.

- Гаразд, - усміхнулася я, а коли білява провідниця вийшла на коридор, то глянула на годинник, що сидів на лівій руці, який подарував мені батько.

Вельми дорогий механізм показував, що я вже п'ятнадцять хвилин у дорозі. Потяг  виїхав за межі бетонних джунглів та летів на захід країни, де причаїлися гори. Хоча вони не високі - це тобі не Альпи, але око радували не менше, а може навіть більше.

Шкода, що тепер із ними будуть пов'язані такі спогади, адже людська пам'ять любила прив'язувати найкращі та найгірші моменти до чогось фізичного та не тільки.

Я досі не могла слухати на своєму телефоні деякі пісні, адже ті нагадували мені Григорія. Він був моїм першим коханням та дуже великою помилкою. Закрутив мені дурній голову у вісімнадцять років, декілька разів використав для власної втіхи, а далі кинув.

- Із тобою було добре, але ти мені не підходиш, - сказав хлопець мені одного вечора, коли жовте листя повністю опало. - Тому нам варто розійтися.

- Але я тебе люблю? - не вірила я його словам, адже усі три місяці у нас було все добре, та навіть учора нічого не викликало підозр, а тут... Я до кінця  не вірила. Вважала це дуже поганим розіграшом, але Григорій мене покинув, а наступного дня весь університет гудів, що він уже зустрічався зі старостою курсу - розкішною рудою дівицею.

Від того дня я стала ненавидіти дівчат із таким кольором волосся, а також розчарувалася у коханні. Звісно за ті декілька років чимало хлопців намагались зі мною щось "закрутити", але я ігнорувала будь-які залицяння.

Хоча деякі мені дуже сильно подобалися, але гіркота у серці не давала мені сказати комусь:

- Гаразд, ходімо на каву.

А тому до цього часу я була самотньою, що дивувало всіх довкола - красива та розумна, а поруч абсолютно нікого. Але це мене ніколи не хвилювало. Я могла дати раду своїй одинокості, яку зазвичай розбавляла читанням книг та грою на гітарі.

Щодо останнього, то у мене наче не погано виходило брати акорди, але була певна проблема з баре. Не вистачало сил, щоб одночасно затиснути декілька струн. Мої тендітні пальці не були пристосовані до такого, а тому доводилося інколи хитрувати та використовувати акорди, що мали подібне звучання, але останніх також не особливо багато.

Але щось я стала думати не про те. Мені варто розробляти план зваблення Юрія. А якщо зібрати всю свою сміливість у кулак та нахабно піти до нього в купе та стати поводити себе, мов найрозпусніша дівчина? Кажуть, що чоловікам таке дуже подобається, та вони від цього сходять із розуму. А якщо так вчинити?

Я зірвалася на ноги та вискочила у безлюдний коридор. Уже навіть схопилася за ручку дверей, але тут у голові прокотилася одна думка, що моментально зупинила.

- Він там не сам! - закричав внутрішній голос. - Куди ти лізеш! Зараз все зіпсуєш!

Я різко відійшла від купе, мов від чогось страшного, та зрозуміла, що ледве не вляпалася у прикру халепу.

Ось залетіла Соломія всередину та накинулася на Юрія, а він там не сам. Як же добре, що в останні секунди я включила голову та не зробила таку жахливу дурницю.

Я притулилася до протилежної сторони. Стала гадати, що мені робити, але нічого не спадало на думку, а тому я вже хотіла йти до свого купе, як тут відчинилися двері та переді мною з'явився чорнявий хлопець зі сірими очима.

- Привіт, - усміхнувся він мені, а його погляд ковзнув на мої ноги. Хлопець оцінював мене. А на що варто було очікувати? Я сама одяглася так, що чоловікам захочеться навіть на мить глянути на мене та уявити щось зі своїх брудних фантазій.

- Привіт, - відповіла я, усміхаючись.