Глава 4. Шампанське та два ґудзики (Юрій)

Я швидко вийшов із купе дивної дівчини, яка, мабуть, у своїй валізі возила цеглу чи камінці. Вона була настільки важкою, що ледве підняв. І як тендітна брюнетка на тих височенних підборах взагалі його затягнула до потягу? Дивина? Не дарма кажуть, що жінки мають чимало секретів.

Але мене здивувало інше - вона почала зі мною знайомитися? Для чого? Невже Соломії нема чим зайнятися? Либонь, що так.

Мабуть, з моєї сторони відповідь лунала доволі різко, але навіщо мені заводити нові знайомства? Щоб просто сказати своє ім'я, усміхнутися, а далі піти? Пфф...

Коли я нарешті зайшов до купе, то там знаходився мій друг - Максим Бобер. Цей хлопець мого віку, але з чорним, мов смола, волоссям, скидав зі себе синю куртку, яка злегка була запорошена снігом.

- О, нарешті! - сказав, зрадівши йому. - Я думав, що ти запізнишся. Уже навіть засмутився та кмітив, як буду без тебе.

- Та вже сам гадав, що доведеться бігти за потягом - таксист ідіот. Замість того, щоб повести мене нормальною дорогою, то він попхався вуйковими незвіданими шляхами, а тут ще погода жахлива. Сніг налипає на асфальт, одночасно прихвачує мороз, слизота... А до повного щастя затори, пішоходи та світлофори…

Максим це розповідав дуже емоційно, а коли завершив, то потяг нарешті рушив. Це означало, що на годиннику стояла рівно одинадцята вечора.

- Але, добре, що ти встиг, - відказав я, сівши на свою полицю. Мої пальці розблокували смартфон. Мені треба було написати Марії, що я вже виїхав.

- Це точно, а ти, де пропадав? - запитав друг, ліниво розвалившись навпроти мене.

- Допомагав якійсь брюнетці закинути валізу, - відповів я, набираючи повідомлення дівчині, яка знаходилася в мережі та стовідсотково чекала на звістку від мене. Маша обожнювала контролювати кожний мій крок.

- І яка вона? - поцікавився товариш.

- Бордового кольору та неймовірно важка, - відповів я та одночасно відправив повідомлення майбутній дружині, де написав, що вже виїхав та дуже сумував за нею.

- Та не валіза, а дівчина! - обурився Бобер. - Навіщо мені опис торби з речами?

- Я не розгледів, - поклав у сторону смартфон та дивився на товариша, а далі додав. - А яка різниця? Якщо вона була б потворна, то б не став допомагати? У мене нема такого чудного приколу. Мені не важко.

Максим розпливався у хтивій посмішці. Цей плотолюбний лис завжди думав тільки про одне - із якою дівчиною розважитися, але будь-яка його не цікавила. Даному парубку хотілося лише відбірних красунь. Мені навіть лячно було уявити скільки краль відвідало його ліжко. Мабуть, чимала кількість.

- А може вона хотіла з тобою у такий банальний спосіб познайомитися? - говорив він. - Вона назвала тобі своє ім'я? Питалася твоє?

Бобер ще той змій - і звідки він дізнався, що дівчина робила спробу зі мною навести контакт? Чуйка? Чи пальцем у небо тицьнув?

- Казала і питалася, але я їй відповів, що сенсу нема з цього та пішов.

- Ти дурний? - обурився товариш, округливши очі. - Тебе дівчина сама кадрить у потязі. Хіба це не гарна можливість провести відпустку в обіймах гарячої пристрасті - кохання на десять днів, а далі – сльозливі прощання та веселі спогади у сімдесят років для онуків.

Максим був у своєму репертуарі. І коли він вже нагуляється? Мабуть, що ніколи. Цікаво, а чи могла з’явитися на світі жінка, яка б заспокоїла його хтивість? Важке запитання.

- А навіщо вона мені? - вигнув я брову та далі наголосив. - У мене фактично через місяць весілля з Марією. Навіщо мені проблеми на голову - притому, якщо хтось дізнається, що,  вибач на слові,  я блядую, то певні особи мені голову відірвуть та настромлять на палю.

- Ой, та хто там дізнається, - закотив очі Максим. - Хоч би нормально відтягнувся перед сімейним життям, бо твоя Машка, хоч і солодка дівиця, але доволі ревнива, та взагалі ти її не кохаєш. Юрію, ти впевнений, що тобі треба з нею одружуватися? Не можна якось втекти від цього?

Товариш мені поставив чудове запитання, але щодо білявки, то все було вирішено ще пів року тому нашими батьками. Нині я не мав ніякого право голосу.

- Ти знаєш, що все заради бізнесу, - зиркнув я на телефон, де прийшло повідомлення від дівчини. Вона надіслала сердечко.

- Я це розумію, що бізнес, але тобі з цією жінкою доведеться бемкатися все своє довге життя. Ти це витримаєш? Не боїшся, що вона тобі остогидне до нудоти? Я, наприклад, не можу з однією дівчиною ходити більше тижня - далі починає бути нецікавою.

Я усміхнувся. Звісно він не міг бути з однією понад сім днів, бо одне місце у нього сильно свербіло та бажало різноманіття.

- Я понад сімдесят відсотків свого часу проводжу на роботі, - відказав йому.

- Це я знаю, але вечори та ночі тобі доведеться бути з нею.

- Але якщо у нас будуть діти, то її буде не до мене, - сказав я. - Дуже часто, якщо у сім'ї з'являється малюк, то чоловік залишається поза увагою, а я точно сильно від цього не стану страждати, а навіть навпаки.

- Невже думаєте одразу карапузів завести? - не вірив моїм словам Максим, який ненавидів дітей. У нього вони викликали роздратовання та огиду.