Глава 2. Утеча до тридцятого грудня (Юрій)

Я завершив збирати валізу, куди наклав чимало речей. Наче їхав не на десять днів, а на цілий місяць. Проте краще інколи взяти більше, аніж менше. Водночас теплий одяг у Карпатах точно не зашкодить.

Вкрай сумно розуміти, що це мій останній нормальний відпочинок у цьому житті, адже далі на мене чекало весілля та сімейні турботи. Тому треба насолоджуватися цими днями, але звісно не перегинати палицю.

Я не бажав пиячити до смерті чи спати зі всіма дівками, що траплятимуться. Просто хотів втекти на ці десять днів, щоб ніхто мене не чіпав та не нагадував, що Марія гарна партія, а шлюб із нею дуже вигідний нашим сім'ям та бла бла бла...

Якби моя воля я б відмовився від цього всього та пішов подорожувати світом. Мене задовбало гратися у важливого бізнесмена та думати, як ті кляті гроші заробляти.

Загалом людині не треба багато коштів. Головне, щоб над головою дах був, взимку батареї давали тепло, а в холодильнику знаходилося те, що можна пожувати.

Але такі думки страшно говорити моєму батьку, якому я два роки тому таке видав.

- Юрію, ти в сосну вклепався? Як ти так можеш казати? Я думаєш для кого це все будував? Га? Чи ти гадаєш, щоб я хочу аби мої діти та онуки жили від зарплати до зарплати?

- Ні, але у мене такі погляди на життя. Я просто висловив свою думку.

- До одного місця такі дурні погляди! Краще не забивай собі голову нісенітницями. Через декілька років ти сядеш на моє місце, а тому вчися поки я в ясному розумі та не немічний дід!

- Добре, батьку.

А тому коли мені сказали пів року тому, що обов'язково маю одружитись із Марією, то навіть не став нічого казати проти, бо за стільки років втямив - мої думки нічого не важать, а ламати систему, то значить налаштовувати всіх своїх родичів проти себе. А воно мені непотрібно. Зовсім…

Хоча інколи жартував подумки про наступне - заробляв гроші, аби мати змогу пити дорогий коньяк, який нині тримав у руках. Звісно, я не мав сильної жаги до спиртного. Але інколи перехилити декілька келихів хотілося.

Сьогодні у мені сиділо таке бажання. Звісно я тямив, що зловживати не можна, бо через декілька годин треба виходити на потяг, але тільки цей міцний напій допоміг мені витримати дзвінок Марії, яка обожнювала мені набридати.

- Ти вже зібрався? - чуло моє праве вухо голос цієї гарної блондинки, із якою мав одружитися наприкінці січня.

- Так, - відказав я, зробивши ще один ковток.

- Досі не розумію для чого тобі їхати? А також із тим Бобром. Мене дуже дратує твій друг. Він змій - ще візьме та напоїть, а також підкладе під тебе якусь дівчину!

Безпідставні ревнощі Марії. Як же вони мене діставали! Постійно підозрювала у зрадах. Мабуть, відчувала, що я її не кохав.

А ніби вона не знала, що наш шлюб, то угода батьків? Добре знала. Проте, вперто казала, що любить мене. Хто його відав – може її слова, то правда.

Звісно не раз думав над наступним - а чи зможу покохати цю вродливу світловолосу дівчину зі зеленими очима, що нагадували смарагди? Гарне питання.

Але нічого я до неї не відчував. Вона тільки радувала око - не більше. Файна дівиця з довгими ногами та густим волоссям.

Проте однаково мені доведеться більше свого часу віддавати бізнесу, а тому без різниці, хто чекатиме вдома, щоб тільки голову не пиляла, бо нині Маша активно цим займалася. Тому інколи я порівнював її з пилкою. Це не гарно, але її дзвінки…

- Маріє, я їду до Карпат відпочити - десять днів просто помилуватися природою. А що буде робити Максим - то його справи. Він вільний парубок та може чинити все, що йому заманеться.

- А чому ти не хотів мене зі собою узяти? Я не буду тобі заважати дивитися на синичок та снігурів.

- Ти знову за своє? Я не хочу тобі  знову пояснювати сім раз те саме.

Дівчина невдоволено на тій стороні трубки цмокнула губами.

- І чого ти злишся? - питався я.

- Просто я ревную. Ти сам це добре знаєш.

- Маріє, я не маю намір чіпляти там дівчат. Ти сама знаєш, як я ціную наші стосунки, а також те, що скоро ми одружимося та станемо повноцінною сім’єю.

Останнє речення було звісно брехнею. Нічого я не цінив. Просто не бажав конфліктів. Якщо Марія мала бути матір'ю моїх майбутніх дітей, то нехай. А хто його знав - можливо у мені ще зародяться почуття до неї.

- Угу.

- Притому, тридцятого грудня я буду вдома. Разом станемо прикрашати ялинку, відсвяткуємо Новий рік...

- Угу, - знову невдоволено протягнула вона.

- Скажи, що тобі привезти з Карпат? - запитав я. - Може якісь цукерки чи крафтове вино?

- Краще сам приїдь.

- Та приїду, - проказав, наливши собі третю склянку, яка, мабуть, стане фінальною, адже далі буде перебір. Ще не сідатиму у потяг, а заповзатиму.

- Я хочу провести тебе, - раптово промовила вона. - Та у черговий раз показати твоєму другу, що я ревнива.

Майбутня дружина мене виводила.