Розділ 26

Я граційно сідаю в коло, акуратно розправляючи смарагдову  сукню. Настя моститься поруч, а Артур сідає майже навпроти мене, між двома дівчатами. На його обличчі грає самовпевнена посмішка. Нарешті його погляд затримується на мені трохи довше, проте хлопець повертається до дівчат з розмовами. Юра ставить по центру порожню скляну пляшку, музику роблять трохи тихішою й іменинник оголошує:

— Правила прості. Крутиш, на кого показує пляшка, того і цілуєш. Без відмазок. Хто відмовиться, тому штрафна.

Юрій крутить першим. Пляшка обертається на старому потертому лінолеумі, сповільнюється і зупиняється на Насті. Кімната вибухає сміхом, вони швидко і невимушено цілуються в губи, суто по-дружньому, але я знаю, як насправді Настя ставиться до Юри. Мені здається, що між ними промайнула іскра. Черга переходить далі. Коло рухається швидко. Були й незручні поцілунки, і палкі, і швидкі цьомки. Напруга в колі зростає, всі розслабилися, жартують і підштовхують одне одного.

Черга доходить до Артура. Він тягнеться вперед, і крутить пляшку. Вона швидко вертиться. Я тамую подих, моє серце прискорює свій ритм. Приковую прогляд до пляшки та подумки її гіпнотезую. Бажаю, щоб вона вказала на мене. Пляшка починає сповільнювати хід, минає Юру, дівчину з потоку, Настю і зупиняється точно навпроти мене. Ура! Таки не даремно сходила на це День народження.

Артур повільно піднімає на мене погляд. Його байдужість миттєво зникає і тепер він дивиться на мене тим самим голодним, хижим поглядом, якого я чекала від самого початку вечора. Хлопець повільно підводиться на коліна і повзе по лінолеуму в центр кола, не зводячи з мене очей.

Опускаючись на коліна, я теж тягнуся вперед. Моя сукня зрадницьки опускає лінію декольте, але я намагаюся не зважати на це. Артур простягає руку, його долоня впевнено торкається моєї талії. Він нахиляється до мого обличчя, і вуста чоловіка опиняються в міліметрах від моїх. Я заплющую очі й подаюся вперед для поцілунку. І хоч цей поцілунок отруєний сторонніми поглядами, проте сподіваюся він буде довгим та пристрасним. Гарячий подих Артура лоскоче мої губи, і кімнату раптово прорізає звук, від якого все всередині обривається. Двері відчиняються і кімнату миттю заповнює жіночий голос: 

— Це ще що за розпуста? Бордель влаштували! Комендантська година дві години як почалася, — вахтерка впевнено заходить до кімнати.

Артур здригається від несподіванки. Його долоня миттєво злітає з моєї талії, він рефлекторно відсахується назад. Поцілунок перервано навіть не розпочавшись.

— Тетяно Степанівно, ми просто святкуємо, у мене День народження, — Юра починає виправдовуватися, але вахтерка грізно виставляє  руку вперед з журналом порушень.

— А у нас сьогодні рейд із керівництвом університету.

Вахтерка відходить убік, звільняючи прохід, і в кімнату неквапливо заходить Панченко. Усередині мене все німіє. Хіба він не повинен зараз виспівувати серенади моїй бабусі та робити їй масаж ніг? Любомир переступає поріг, і у кімнаті повисає тиша. Панченко чомусь дуже злий. Його очі горять злістю, руки стиснуті у кулаки, а погляд чіпляється на мою оголену спину та декольте. 

— Ви що тут влаштували?

— У мене день народження, — невпевнено знову повторює Юра, але Панченко навіть не дивиться на нього.

— День народження закінчилося. Вам завтра рано на пари. Вероніко, ви ж не живете у гуртожитку. Візити у такий час заборонені. 

Його тон звучить офіційно, але я чую, як під цією маскою він намагається сховати свій гнів. Як і решта студентів, Артур піднімається на ноги:

— Вероніко, я тебе відвезу додому. 

— Ні, я сам викличу і проведу її до таксі, — спіймавши на собі здивовані погляди присутніх, Панченко наче виправдовується. — Мені вистачає за одну студентку хвилюватися, не хочеться відповідати за двох.

Я стискаю руки у кулаки. Та як він сміє? Мало того, що Любомир зіпсував мій поцілунок з Артуром, так він ще й не дозволяє йому відвезти мене додому. Це мало б стати романтичним завершенням вечора, а стало суцільним розчаруванням. Відчуваю, як до горла підступає нудота. Я повільно підводжуся з колін, а смарагдова тканина сукні безжально повзе вгору. Настя злякано втискається в плечі, а Артур мовчки супиться, не наважуючись сперечатися з викладачем. 

— Добре, я піду, щоб не порушувати правила гуртожитку, які тут так суворо дотримуються, — намагаюся зберегти залишки гідності.