Розділ 12

Він розвертається і впевнено піднімається сходами. 

— Я тебе ненавиджу, — я ледь чутно шепочу та міцно стискаю губи. 

Він йде не озираючись. Я тремчу від люті, безсилля, приниження. Підходжу до полиці й беру до рук телефон, який весь цей час безжально фіксував мою ганьбу. Тремтячими пальцями зупиняю запис і переглядаю останні хвилини.

Нічого. Суцільний нуль. На відео Панченко, наче зразок моралі, шляхетний чоловік, який дбає про здоров'я дурної студентки й поспішає до своєї законної нареченої. А я маю вигляд закомплексованої невдахи, яка крутить хвостом перед майбутнім дідусем.

— Прокляття!

План Насті явно провальний. Панченка не цікавлять мої ноги. Ранок починається з жахливого настрою, який не може виправити навіть міцна кава. Весь день в університеті я старанно уникаю будь-яких перетинів із Панченком. Його вчорашній спокійний, байдужий погляд досі стоїть у мене перед очима, підживлюючи мою лють.

Повертаюся додому швидше за Панченка. Його старого авто немає біля будинку, а, отже, у мене випала нагода побути наодинці з бабусею. Потішена та натхненна новою ідеєю, пришвидшую ходу та заходжу до будинку. На кухні пахне запеченим м'ясом і яблуками. Бабуся дістає з духовки велике деко.

— Як добре, що ти сама, — не стримую радості на своєму обличчі. — Якраз хотіла з тобою поговорити, а то за цими всіма подіями, ми якось віддалилися одна від одної.

— Що ти хочеш, дорогенька? — бабуся підозріло зіщулює очі й точно підозрює про мою хитрість.

Я розміщуюся за столом та спостерігаю, як вона перекладає м’ясо на тарілку. Важко зітхаю і наважуюся на розмову:

 — Я знаю, що ти вважаєш Любомира Володимировича святим, але як твоя єдина онука, зобов'язана тверезо дивитися на речі. Якщо він справді кохає тебе, а не твої статки й «ПротекшеналГруп», і не планує втягнути в якусь шлюбну аферу, то він має це довести.

— Ой, ну що ти знову вигадуєш? — бабуся з посмішкою відмахується кухонною рукавичкою.

— Шлюбний договір, бабусю! — з переможним блиском в очах, гордовито задираю голову. — Ви повинні скласти контракт за яким у разі розлучення він не отримає жодної твоєї копійки, жодної акції й жодного квадратного метра цього будинку, — бабуся кривиться і я розумію, що вона має намір мені відмовити. Від хвилювання активно жестикулюю:

— Це може бути просто папірець для перевірки його намірів, несправжній договір. Якщо він підпише його без вагань, то я визнаю, що була неправа, закрию рот, не ставатиму на заваді ваших стосунків і сама особисто спечу йому наступну качку. Але якщо він почне крутити носом та вигадувати відмовки, то ти виженеш цього альфонса в шию. Домовилися?

Бабуся застигає з рушником у руках. На її обличчі з'являється глибока задумливість. Я тамую подих, очікуючи, що вона назве мене параноїком.

— Хм... а у цьому щось є, — в її очах спалахує вогник цікавості. — Добре, я погоджуюся.

— Чудово, — на радощах підхоплююся на ноги. — Я роздрукую якийсь найжорсткіший типовий контракт з інтернету. Подивимося, як наш пан чесність пройде перевірку на міцність. Запропонуєш йому підписати прямо за вечерею.

Ледь не стрибаючи від радості, поспішаю до своєї кімнати. Подумки святкую свою перемогу. Ну все, Панченко. Сьогодні ввечері я назавжди позбудуся твого сусідства. Побачимо, як швидко злетить твоя маска закоханого романтика, коли на кону буде абсолютний нуль.

Нетерпляче чекаю на повернення Панченка. Чую, як на подвір'я заїжджає старе авто Любомира і задоволено потираю долоні. Кладу на стіл роздрукований на п’яти сторінках шлюбний контракт із найжорсткішими юридичними формулюваннями, які мені тільки вдалося знайти в інтернеті. Любомир заходить до вітальні, як завжди впевнений і до біса привабливий. Навіть після робочого дня у нього ідеально зачесане волосся, а біла сорочка ледь помітно розстебнута на верхній ґудзик. Він кидає на мене швидкий погляд смарагдових очей, помічає мій тріумфальний вираз обличчя і злегка мружиться. Нагадує підступного лиса, котрий відчуває, що я приготувала йому пастку.

— Доброго вечора, — він підходить до бабусі, галантно цілує в щоку й сідає на своє місце. 

— Доброго, Любчику, — бабуся посміхається, а в її очах спалахує азартний вогник. Вона не змушує довго чекати й одразу переходить до справи. — Ти знаєш, що я жінка сучасна, і для повної гармонії у нашій майбутній родині нам бракує однієї маленької деталі.

Бабуся мені киває і я з королівським жестом підсуваю скріплені аркуші паперу.

— Шлюбний договір, Любомире Володимировичу, — карбую кожне слово, нахиляючись уперед. — За яким усе майно, акції фірми та кожна табуретка в цьому домі залишаються за бабусею. У разі розлучення ви йдете звідси в тому, в чому прийшли. Ну що, підпишете прямо зараз, щоб довести свої чисті, безкорисливі наміри? 

Буду вдячна, якщо натиснете на сердечко біля книги!