Розділ 9

Він нахиляється, і його гаряче дихання обпалює щоку. Мої пальці судомно стискають блузу. Я маю зневажати його, маю кричати, але натомість зрадницьки дивлюся на чітко окреслені, чуттєві губи чоловіка, а внизу живота все стискається від дикого бажання його поцілувати. Ця заборонена пристрасть дурманить голову, вимикаючи будь-який здоровий глузд. Прикладаю зусилля, щоб не податися вперед, назустріч його губам, і нарешті вгамувати цю божевільну спрагу. Жіноча гордість веде запеклу війну з потягом, і я з останніх сил задираю підборіддя, намагаючись втримати контроль над власним тілом.

Любомир нахиляється до мене ще на міліметр, а мої очі самі напівзаплющуються від очікування. Тепер ідея Насті здається мені не такою поганою. Якщо він мене поцілує, то це буде скандал та причина розриву цих заручин, які офіційно ще відбулися. Звісно, добре б зняти все на відео, адже цілуватися з Панченком просто так, я не збираюся. раптом з-під крісла вилітає бабусин домашній тхір. Фретка Гарік із бойовим шипінням кидається в атаку і щосили чіпляється зубами шкарпетку мого грізного викладача.

Любомир здригається, намагаючись відсмикнути ногу, але Гарік, якщо вже вибрав ціль, то тримає намертво. Панченко втрачає рівновагу, змахує руками і, намагаючись не наступити на тварину, важко валиться на велике ліжко бабусі. Його пальці стискають мене за лікоть, я з коротким вереском лечу слідом, падаючи животом прямо на його міцні груди. На декілька секунд у кімнаті повисає німа пауза. Чути тільки шуркотіння Гаріка, який переможно затягує трофейну шкарпетку назад під крісло.

Я лежу на Панченкові, впершись долонями в його широкі плечі. Наше дихання змішується, а моє серце гучно калатає, наче церковний дзвін. Він дивиться на мене знизу вгору здивованими, округленими очима, в яких вперше немає тієї бісячих хитринок. Відчуваю тканину його сорочки на своїх долонях, а ця близькість стає настільки інтимною, що я чую, як швидко б'ється його серце.

— Це що за пухнастий злодій? — нарешті хрипко видавлює з себе Любомир, переводячи погляд з мене на крісло, з-під якого стирчить лише білий хвіст.

— Це Гарік, — замість того, щоб негайно злізти з Любомира, моє тіло наче приклеюється до його гарячого торсу, а внизу живота знову солодко крутить. — Домашній тхір, який дуже не любить брехунів на своїй території.

Панченко переводить погляд на мої губи, і в його очах знову спалахує той самий темний, небезпечний вогник. Його великі руки самі собою лягають мені на талію, злегка стискаючи.

— І про що по-твоєму я брешу?

— Про те, що кохаєте мою бабусю! — переможно випалюю йому в обличчя.

— А хіба я таке казав? — Панченко зухвало зводить брови.

Я гарячково згадую нашу розмову за вечерею. Він і справді такого не казав. Стверджував, що цінує зріліст, досвід, інтелект. Я судомно стискаю у пальцях його сорочку.

— А навіщо тоді одружуватися?

— З твоїх слів тільки через спадок, але повір, можуть бути й інші причини ніяк не пов’язані з її грошима.

— І що це? — заінтиригована, тамую подих.

— Наприклад, щоб законно отримати право перевиховати одну занадто непокірну й цікаву студентку, — Любомир занижує голос до шепоту, а його долоні на її талії стискаються трохи міцніше. — Стати ближче до неї та бути поруч щодня. Як тобі така причина? 

Мої щоки обпалює жаром. Така причина може бути причиною скасування заручин. Одразу пригадую ту тісну підсопку у нічному клубі і… і помічаю бісики у його очах. Брехун!

— Це ж неправда! — майже викрикую йому в обличчя.

— Звісно неправда, ти дарма розхвилювалася. Цікаво спостерігати за твоєю реакцією, — він забирає від мене руки і я одразу відчуваю холод на талії. — Може нарешті підведешся? Я тобі не зручний диван. 

Обурившись, спираюся ліктями в його груди й ривком підводжуся на ноги, Важко дихаю й обсмикую блузу. Щоки палахкотять вогнем, а цей гад, наче нічого не сталося, повільно сідає на ліжко. Він поправляє розстебнутий комір сорочки, і дивиться на мене із задоволеною посмішкою чоловіка, який чудово розуміє, який ефект він на мене справляє. Ну, ловелас! Справжній альфонс. Не дивно, що моя бабуся на нього повелася. Я беру Гаріка на руки, який тримає у зубах синю шкарпетку.

— Не вдаватиму, що рада вашому переїзду, Любомире Володимировичу! — гордо задираю голову, хоча голос досі зрадницько тремтить. — Сподіваюся сусідство з Гаріком вам не сподобається, бо він кусає без попередження, і я взагалі не гарантую вашої безпеки під цим дахом. Задумайтеся над переїздом якомога далі від моєї бабусі.