Розділ 8

— Про кого? — чоловік зіщулює очі та вдає що не розуміє про що мова.

— Не вдавайте святу невинність, я сьогодні бачила, як ви цілувалися з дівчиною біля універу, а потім ще взяли на руки її дитину і ви сіли в авто, як щаслива сім’я.

— У мене немає дружини, — Панченко хитає головою. 

Нахаба! Спійманий на гарячому, ще сміє брехати в очі. У мені вибухає така гримуча суміш злості й азарту, що серце починає божевільно бахкати об ребра. Ну все, зразковий викладачу, кінець вашій бездоганній репутації. Я витягаю телефон та швидко знаходжу потрібне відео. Вмикаю його та показово демонструю бабусі.

— Ось, а це тоді хто?

Я завмираю, тамую подих і чекаю на грандіозний скандал, сльози, та ганебне повернення Панчека зі своєю нещасною валізою назад. Бабуся уважно дивиться на екран, а я вже хвилююся за неї. Може, варто було її якось підготувати? Хоча б знайти корвалол чи ще щось. Панченко дивиться на екран і замість визнання своєї поразки, він злегка всміхається:

— Це Аліна моя сестра та її донька. Я підвозив їх до лікарні перед тим, як заїхати за Елеонорою.

В одну мить мій залізобетонний компромат розсипається на друзки. Щоки миттєво зрадницьки палахкотять вогнем, а земля ніби йде з-під ніг і тепер корвалол потрібний мені. Трясця! Сестра? Настя ж казала, що всі знають про його холостяцьке життя.

Панченко повільно підходить ближче, та простягає мій телефон, котрий забрав з рук бабусі. Нахиляється до мого вуха й обпалює шкіру гарячим, гріховним шепотом:

— Це все, чи у тебе є ще одне відео з моєю таємною дружиною?

Я розгублено забираю свій смартфон із його великої долоні, випадково торкаючись гарячих пальців. Відступаю на крок, щоб хоч трохи збільшити дистанцію між нами.

— Ні це все, — ледь чутно вичавлюю з себе.

— От і добре! — невідомо чому радіє бабуся. — Я піду поставлю чайник. Вероніко, проведи Любчика наверх до моєї спальні і спіймай Гаріка. Можливо він десь там зашився.

Почувши таке, я впускаю телефон з рук. Ні, ні, ні! Сподіваюся, мені почулося. Я обережно уточнюю:

— Спальні?

— Так, ми житимемо в одній кімнаті.

Шок гарячою хвилею вдаряє в голову. В одній спальні, на одному ліжку спатиме моя бабуся й Панченко. Всередині все перевертається від дикої, абсурдної суміші ревнощів, злості та якогось абсолютно недоречного протесту. Я повільно нахиляюся і піднімаю з килима свій телефон. На обличчі Любомира ледь помітна, тріумфальна посмішка. Він хазяїн становища та переміг за всіма фронтами.

— Ну що, Вероннцю, — Любомир Володимирович повертає до мене голову, і в його очах знову спалахують ті самі гріховні, глузливі бісики. — Веди.

— Не кажіть на мене так. Ненавиджу, коли мені кажуть “Веронця”. 

— Справді? — Панченко явно глузує. — Я навіть не підозрював.

Виплескуючи свою злість, стискаю телефон у руках. Йду до сходів та прямую вверх. На своїй спині відчуваю гарячий погляд чоловіка, який зосереджується на моїх сідницях та пропалює джинси. Тепер я серйозно задумуюся над пропозицією Насті спокусити Панченка. Звісно, не насправді, а тільки для звинувачення у зраді. Заради того, щоб позбутися цього альфонса, я готова навіть поцілуватися з ним, але не більше. Ну, може ще дозволити схопити себе за коліно, долонею помандрувати вище і… Підходжу до спальні бабусі та обриваю гріховні думки. Мої щоки горять від спогадів про події у підсопці. Ніякі коліна, Вероніко! Сварю сама себе і розумію, що мене заносить не туди.

Я штовхаю двері й ми заходимо до спальні. Тут пахне лавандою, на великому ліжку акуратно розправлене покривало, а в кутку, під кріслом, справді зашився Гарік. Панченко зачиняє двері та ставить валізу. Він дивиться на мене хижим поглядом і повільно розстібає один ґудзик на своїй сорочці, наче у цю мить його страшенно тисне комір. Цей жест змушує моє серце зробити пірует. Любомир повільно наближається. Я рефлекторно відступаю назад, поки мої коліна не впираються в край великого ліжка і тікати більше нікуди.

— Ну що, Веронцю? — у голосі чоловіка відчувається небезпечна хрипота, від якої шкірою розлітаються мільйон іскор по шкірі. Він підходить так близько, що я відчуваю шалений жар, який іде від його тіла. — Чому мені здається, що ти надумала позбутися мене і для цього зовсім не перебиратимеш способами.

— Я вважаю, що ви не пара моїй бабусі. Альфонс та брехун, ось, хто ви! — безстрашно вивалюю перед ним всю правду. 

— А кому я пара? Може молодій студентці, котра гадає, що бачить мене наскрізь, але навіть не уявляє наскільки вона помиляється? — Панченко зіщулює очі й нагадує хижака. — Твій план провалився, щоз бираєшся робити далі?